Українська Мадонна

Таміла Матусевич

28 березня Тамілі Матусевич було би 84. Саме такою вона ввійшла у моє життя пів віку тому. Такій Тамілі робив захопливі компліменти Борис Атоненко-Давидович. Іван Гончар, художник і знавець українського побуту, побачивши її у свитці, здається, роботи Люби Панченко, не міг одірвати очей, а моя мама називала Українською Мадонною. Свитку, як і ту, нею вишиту сорочку зі світлини, прийшлося продати, коли потрібні були кошти, щоб поїхати до брата на заслання.

Невблаганний час додавав Тамілі зморшки на чоло, нові болячки і терпіння, але не міг стерти гідності та шляхетності.

У 2021 році Таміла завершила свій довгий, щасливий і, правду кажучи, тернистий шлях. А що був він щасливий, то це тому, що Таміла серед тих, хто торував нашу Незалежність. Напевно, не багато знають її так, як брата Миколу Матусевича, дисидента і одного з членів-засновників Української Гельсінської Групи, хоча і їхні імена не надто відомі українському загалу.

Але поряд з шоптою тих, хто відкрито протистояв радянсько-кагебідській системі, стояли їхні дружини, матері, сестри, котрі у "великій зоні" підтримували арештованих. Нерідко вони наражалися на публічну ганьбу і шантаж, цькування і психологічний тиск "відмежуватися від антирадянських дій" засуджених.

І була Таміла щасливою, бо поруч були вірні друзі-побратими: Михайлина Коцюбинська, Валя Стус, Віра Лісова, Галинка Дідківська, Атена Пашко, Алла Дебелюк, Микола Будник, Євген Обертас (це ті, хто згадуються перші).

У її маленькій хатці-рукавичці на бульварі Лепсе, де вона у ті далекі роки проживала з кількарічним сином Вадимом, квартирували брат Микола з приятелем Мирославом Мариновичем, збиралося веселе товариство, розважав співом Микола Горбаль, наїжджали гості, а згодом зупинялися рідні засуджених по дорозі в далекі сибіри. Тут були одна з іскорок, з яких згодом розгорілося полум'я нашої України.

Таміла була УКРАЇНКОЮ, волелюбною, непримиримою до зла і фальші, щирою і гостинною, чудовою матір'ю і відданою сестрою.