Полковник Віктор Малець із Чугуєва

Учасник походу на Крим під проводом Болбочана. Як командир сотні бився з російськими окупантами на рідній Слобожанщині та на Чернігівщині. У 1919–1920 рр. – командир батальйону, відтак полку і бригади Армії УНР. Випускник Вищої військової школи Польщі, майор Війська Польського. Учасник похідних груп ОУН, начальник військової школи ОУН, старшина дивізії "Галичина" та Української національної армії. Голова Української комбатантської ради у Великобританії. Це найповніша версія біографії генерала-хорунжого Віктора Мальця, яка ніколи ще не публікувалася.

Майбутній підполковник Армії УНР та полковник Української національної армії Віктор Малець народився 1 жовтня 1896 р. в Чугуєві на Харківщині, в учительській сім'ї. Маму звали Ганною. Прізвище батька Віктор поступово змінював: Мальцов, Мальцев, Мальців і, врешті, Малець. Прагнув стати лікарем. Навчався на медичному факультеті Харківського університету.

З початком Першої світової війни пішов вільноприділеним до 7-го Ревельського піхотного полку. Наступного року в Москві закінчив Олександрівське військове училище. За хоробрість на фронтах Першої світової нагороджений Георгіївським хрестом та орденом Станіслава з мечем і биндою. В рукописному тексті "Опис мого життя" зазначав, що "займав посади від молодшого старшини до командира куріня (батальйону. – Ред.) включно. В російській армії був двічі поранений і раз контужений".

Від грудня 1917 р. служив у 4-му Сердюцькому полку ім. Івана Богуна військ Центральної Ради. В січні наступного року у складі цього ж полку брав участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. Від 9 лютого 1918 р. служив у 1-му Запорозькому курені Окремого запорозького загону військ Центральної Ради. Чотовий (командир взводу), відтак командир 16-ї сотні імені Богуна 2-го Запорозького полку. Учасник походу на Крим, боїв з більшовиками на Слобожанщині та Чернігівщині під командуванням Петра Болбочана.

 
Віктор Малець, 1919 рік

Під час повстання Директорії в листопаді 1918 р. забезпечив ліквідацію можливого більшовицького виступу в Полтаві, про що згадував бойовий побратим Анатоль Тарнавський: "Комендант 16-ої Богунівської сотні сотник Малець одержав наказ роззброїти повстанців та заарештувати агітаторів. Операцію виконано силами обох Богунівських сотень безкровно, бо повстанці не ставили опору, коли побачили, що до них беруться не жартом. Роззброєно 3000 повстанців, агітаторів заарештовано і відправлено в штаб полку".

У грудні 1918 року 2-й Запорізький полк Петра Болбочана розростається в дивізію. Мобілізація на Харківщині дала можливості розгорнути наявні курені добровольців в полки, а сотні – в курені (батальйони). Віктор Малець тоді ж стає командиром 2-го куреня 4-го Запорозького ім. І. Богуна полку. А в січні-червні наступного року – командиром 4-го Запорозького полку, який діяв в складі Запорозької дивізії Дієвої армії УНР. Згодом Віктор Малець згадував:

"Починаючи з 1918 року і по 1919 рік служив у 2-у Запорожському полку і частинах, з нього образовавшихся. Займав поступово посади командира сотні, куріня і командира 19-го Запорозького республіканського полку. Приймав участь в усіх походах і боях війська Запорозького по грудень 1919 року. За цей час був двічі ранений: большевиками під Барсуками на Волині і добровольцями під Тульчином на Поділлі.

В польському полоні (на початку 1920 р. – Ред.) сформував 48 курінь 6-ї стрілецької дивізії і керував ним до 8 червня 1920 року, коли знову повернувся до Війська Запорозького і приймав участь в його походах і боях аж до загальної інтернації армії 21 листопада 1920 року".

У червні 1920 р. – командир Запорозької запасної бригади. Перебував у польських таборах для інтернованих: Вадовицях біля Кракова, у Стшалкові (Стрілкові) та в місцевості Щипйорно, що тепер є частиною міста Каліш у теперішньому Великополькому воєводстві. З грудня 1920 р. – начальник підстаршинських курсів 1-ї Запорозької дивізії, вишколює молоді кадри військовиків. Бойовий побратим Никифор Авраменко згадував у своїй книзі "Спомин запорожця" (Київ, 2007):

"В умовах таборового життя, одноманітного, сірого та невеселого, вносило трохи розваги друковане слово "Запорізької Думки", де поруч з поважнішими артикулами був куток гумористичний. Брав і я уділ в цім куткові. Надані були там влучно чи, може, образливо прозвища виднішим старшинам, стосуючись до вигляду чи вдачі. Ото ті, що пам'ятаю: ген. Омелянович-Павленко – "Бурсук", ген. Базільський – "Бунчужний", полк. Дубовий – "Оса", полк. Гаврішко – "Шило" (правильно: Гавришко. – Ред.), п. полк. Малець – "Мило", полк. Литвиненко – "Кендюх", полк. Троцький — "Налийчарка", Дяченко – ... "Козоріз"…".

У 1923-му В. Малець виїхав до Чехословацької республіки. Навчався на інженерному підвідділі хіміко-технологічного відділу Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах (1923 – 1927). З грудня 1924 р. – голова Товариського суду Академічної (студентської) громади при УГА в Подєбрадах. Належав до місцевого осередку Пласту. Василь Іванис залишив згадку про проєктування нафтоперегінного заводу за участі студента В. Мальця:

"Нафтодестилярня була Нобелевської системи з кубовими батареями, як у Баку, – писав Іванис. – Креслення тушом Мосендз організував так, що те зробили: Мосендз, Козак, Неділько, Малець і Римбаківський, всі однокурсники [Михайла] Селешка. Мені доводилось щодня приходити в креслярню й виправляти. Отак на "добре" був запроєктований нафтоперегінний завод".

 
Лікар УГА М.П. Левицький, студенти УГА: (сидять) А. Кмета, О. Костюченко, (стоять) В. Малець, П. Макаренко

Дипломну роботу "Хемічний аналіз силікатної цегли" Малець захистив "з успіхом дуже добрим" у січні 1928 року. Навчаючись у Подєбрадах Віктор підтримував зв'язок із бойовими побратимами. У ЦДАГО України зберігся витяг із протоколу загальних зборів групи ветеранів 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР від 11 травня 1927 р., на яких ухвалено вступ запорожців, які навчались у Подєбрадах, до Союзу організацій бувших вояків Армії УНР. Головував на цих зборах генерал Олекса Алмазов, а секретарював – підполковник В. Мальців.

Дружина, Надія Малець, також навчалась УГА в Подєбрадах, яку закінчила у 1928 році. Із червня того ж року разом із чоловіком переїхала до Польщі, де стала членкинею Спілки українських інженерів. Народилася 2 лютого 1896 р. в Чугуєві (згідно з написом на спільній могилі Надія народилася 2 листопада 1900 р. в м. Куп'янську на Харківщині, померла 22 квітня 1982 року).

 
Надія Малець

У 1928 р. В. Малець вступає до Війська Польського як контрактовий офіцер. Поляки визнали йому ступінь майора, типово для полковників Армії УНР на польській служби. Служив у 20-му піхотному полку у землі Краківській більше 10 років. Щороку полк приймав приблизно 610 новобранців. Загальна чисельність полку, який відносився до 6-ї піхотної дивізії, становила 56 офіцерів, 1500 унтер-офіцерів і рядових.

У 1936 р. Малець закінчив Вищу військову школу Війська Польського. Тобто став випускником у Wyższa Szkoła Wojenna (W. S. Woj.), яка у 1923 – 1939 рр. готувала та вдосконалювала штабних офіцерів. Школа на чолі з учасником спільного польсько-українського наступу на Київ весною 1920 р. генералом Тадеушом Куршебою знаходилась у Варшаві на вул. Кошикова (Koszykowej), 79.

Учасник німецько-польської війни у вересні 1939 року. Брав участь в обороні Кракова – як начальник штабу відповідної піхотної групи Війська Польського. "З початком війни був начальником штабу оперативної групи, яка перестала існувати з упадком Кракова. Будучи в польській армії, постійно підтримував контакт з військовими колами УНР, а передовсім був тісно пов'язаний з військовою референтурою ОУН, яку очолював полк. Р. Сушко". За зв'язки з ОУН в ті часи Мальцю світив польськи військовий трибунал і щонайменше в'язниця, але справа визволення України була понад усе.

Після розпаду Війська Польського інтернований в Угорщині. Працював у військовій референтурі ОУН. "В 1940 році, в домовленні з полк. Р. Сушком, очолив старшинську школу (юнацьку) та опрацьовує мобілізаційні пляни, видає кілька військових статутів та підручників".

Як голова секції комбатантів, разом із генералами Михайлом Омеляновичем-Павленком та Миколою Капустянським, полковниками Романом Сушко та Петром Дяченком підписав протокол конференції представників організації українських комбатантів та старшин колишньої української армії, що відбулася в Кракові, в неділю, 29 червня 1941 р., про створення єдиного проводу для всіх організацій українських комбатантів у всіх країнах (фактично під патронатом ОУН).

Як член Української генеральної ради комбатантів, організованої 29 червня 1941 р., підтримав звернення до німецького уряду створити при Вермахті Український легіон. Організований Москвою Голодомор у 1932 – 1933 рр. та апокаліптичні репресії (масові розстріли, ув'язнення і виселення українців за межі України) не залишали українцям іншого шансу як сподіватись на відновлення Української державності, зокрема, формуючи на базі оголошеного легіону зародок відродженої армії, як це вже робилось у Першу світову війну, коли вояки сформованого у межах австрійської армії легіону Українських січових стрільців стали у добу Української революції фундаторами корпусу Січових стрільців Армії УНР.

Улітку 1941 р. Віктор Малець прибув в Україну з похідними групами ОУН. "Як досвідчений старшина генерального штабу, полк. В. Малець належав до військового ядра ОУН, працюючи в Україні з полк. Р. Сушком та ген. М. Капустянським". Оселився в центральній Україні і у 1941 – 1942 рр. працював директором Смілянського і Кіровоградського окружного управління Цукротресту, тобто об'єднання цукрових виробників, створеного ще московською окупаційною владою у 1922 році. Нові окупанти зберігали радянську економічну інфрастуркутуру, включно з колгоспами.

У травні 1943-го вступив до дивізії "Галичина". Завідував старшинським відділом та верифікаційною комісією Військової управи дивізії. Від березня 1944 р. і до завершення війни – у штабі УНА. Генерал Павло Шандрук у спогадах "Сила доблесті" згадував, що наказав полковникові В. Мальцю сформувати і очолити "2-у резервну бригаду в Чехословаччині" та "підтримувати зв'язок з обома професорами – [Романом] Смаль-Стоцьким та [Василем] Іванисом (визначними українськими діячами. – Ред.).

 
Віктор Малець, 1940-ві роки

З іншого боку, я просив усіх українців, з якими я спілкувався в Празі, у разі необхідності допомагати полковнику Мальцю. Як я передбачав, бригада так і не була сформована, тому що події розвивалися дуже швидко".

Інтернований у Західній Німеччині у травні 1945 року, потім у таборі Ріміні (Італія). З 1949-го жив у Великобританії, куди британська влада перемістила на роботи більшу частину дивізійників. Активний учасник українського громадського життя. Відпоручник кер­манича Ресорту військових справ УНРади, голова Української комбатантської ради у Британії. В еміграції екзильний український уряд надав Віктору Мальцю ступінь генерал-хорунжого.

У 1950 – 1960-х рр. разом із дружиною надсилав вітання та кошти на зустрічі подєбрадців у США (щонайменше на 3-тю, 7-му і 10-ту зустрічі). У 1961 р. зробив зауваження побратимам, що в 1-му томі видання "Українська господарська академія в Ч.С.Р. 1922 – 1935" хибно зазначено його прізвище (Мальцев). "І на доказ він надіслав нам фотокопію свого інженерського диплому, в якому зазначено правдиво Віктор Малець". За три роки до смерті, разом із дружиною, взяв участь у 11-й зустрічі подєбрадців (5 листопада 1966 р., США).

 
Могила Віктора і Надії Малець

Помер 9 липня 1969 р. в Лондоні. "Невгнутий борець-патріот" спочив на лондонському кладовищі Ґаннерсбері (Gunnersbury avenue). "Величавий похорон, що відбувся 19 липня при численній участі ук­раїнського громадянства, велика кількість вінків і квітів, що вкрили його свіжу могилу, численні зворушливі і теплі промови над його могилою були яскравим виразом пошани та вдячности, на які заслужив він своєю учас­тю в Українській визвольній боротьбі і своєю довголітньою працею для україн­ської визвольної ідеї".

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.