Гранослов

Дмитров Павличкові - 95. Виповнилось би. Хоча прожив чималенько - 93, пішов з життя на початку минулого року.

 

У 1968-м, коли я почав навчатися на філологічному, чи не першою подією для нас, студентів, став "ГРАНОСЛОВ" Дмитра Павличка. Присвячений Максимові Рильському...

Безсмертя виростає не з могили,

Воно встає з колиски до вікна —

В житті його велика таїна.

Благослови свої життєві сили,

Щоб так, як він, свою верстати путь,

А помирати можна вже як-будь.

Дивовижні вірші, дивовижна сила слова, в якому вибухова емоція сплетена з глибиною інтелектуального пориву ввись.

На жаль, Павличко недовго працював (як сценарист) в кіно - лишень два фільми, але такі, що лишились в історії кіно: "Сон" Володимира Денисенка (з Іваном Миколайчуком у ролі молодого Тараса Шевченка) і "Захар Беркут" Леоніда Осики, за однойменним твором Івана Франка.

До речі, від самого Дмитра Васильовича якось почув історію щодо ролі Шевченка у "Сні".

Спершу було затверджено Миколу Губенка, одесита за місцем народження і роками дитинства і юності, на той час студента ВГИКу у москві. Одначе Денисенко відмовився від його послуг, оскільки той не побажав говорити перед камерою українською. Тарас Шевченко, котрий не говорить українською – геть, маро! І тоді Денисенко подивився на свого співсценариста по фільму Павличка. "Дмитре,- сказав він,- ти ж сам поет, та й зовні схожий на Тараса. Кому ж як не тобі спробувати зіграти цю роль?!"

Павличко погодився. Зробили грим, підібрали костюм. Аж тут Денисенко каже: "Ти на машині? Мені треба на Хрещатик під'їхати". Під'їхали. Денисенко пішов у справах, а Павличко, загримований і одягнутий яко Тарас, вийшов і став походжати біля авто. Аж тут підходить міліціонер. "Ви хто? Ви чому тут стали, не положено! Негайно виїжджайте звідси!".

Аж тут і Денисенко. Павличко йому: "Володимире, не буду я грати Шевченка. - Це ж чому?- Бо міліціонер не впізнав у мені Шевченка. - То й що? – А те, що це народ не пізнав".

Отак поламалось. Зрештою, як відомо, роль молодого Шевченка зіграв молодий актор Іван Миколайчук, зіграв успішно, народ пізнав у ньому свого пророка. Як і в Дмитрові Павличку пізнав великого Поета. Україну зробили і роблять передусім поети. Так було, так є і так, мабуть, буде.

Вічна пам'ять Вам, дорогий Дмитре Васильовичу! Не полишайте нас…

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.