Чим загрожує не виконання деколонізаційного законодавства

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

 

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

Головною точкою прикладання зусиль обрано Одесу, яка для Росії є однією з ключових стратегічних цілей в Україні. Понад сто діячів з різних країн світу звернулися з листом до керівництва ЮНЕСКО, в якому вимагають не більше не менше як припинити деколонізацію Одеси до кінця війни. Звернення оперативно опублікували деякі західні медіа, зокрема італійські Il Foglio та Corriere della Sera. У публічному просторі воно, звичайно, подається як думка діячів культури, пов'язаних з Одесою. Про зв'язок з російськими спецслужбами і те, що звернення сповнене російських наративів жоден з підписантів, звичайно, не заявляє.

Деколонізація для авторів звернення є "новою загрозою", а символи російської імперської політики – "невід'ємною частиною архітектурного ансамблю Одеси". Перейменування вулиць, названих на честь співців російського імперіалізму на чолі з Пушкіним чи діячів комуністичного режиму на кшталт Бабеля стурбовані захисники маркерів русского міра називають "програмою знищення" і "культурними чистками", маніпулятивно порівнюючи нашу деколонізацію з діями диктаторських режимів Сирії чи Іраку.

Простіше кажучи, підписанти слідом за мером Одеси Трухановим, відомим багаторічною проросійською діяльністю, включилися у просування російських меседжів, мета яких – зберегти домінування символів русского міра в публічному просторі головного міста українського півдня і водночас дискредитувати українську державу та її боротьбу за незалежність від Москви.

Не так масштабно, але з аналогічною метою і такими ж російськими наративами виступив сьогодні і Музей історії полтавської битви. На публічній фейсбук-сторінці музею (державного заповідника, між іншим) опубліковано текст із закликом залишити в центрі Полтави символи російської імперської політики, які оспівують "подвиги" російських окупантів і встановлені імперією на честь однієї з найбільших катастроф в українській історії – перемоги Петра І над шведами й українцями в 1709 році.

Членів гуманітарного комітету парламенту і представників Українського інституту національної пам'яті, які на нещодавньому виїзному засіданні комітету в Полтаві наголошували на необхідності виконувати закон, автори цього тексту маніпулятивно порівнюють із російськими більшовиками. При цьому підкреслюють, що більшовики були кращими і, вочевидь, для більшої переконливості, захоплено описують, як німецькі солдати та офіцери під час нацистської окупації Полтави фотографувалися біля імперського монументу в центрі міста.

При цьому автори обох текстів – як про Одесу, так і про Полтаву – подають ситуацію так, ніби всі символи російської імперської політики хочуть просто зруйнувати. Хоча чудово знають, що йдеться про перенесення тих пам'ятників, які справді є витворами мистецтва, з центральних майданів і вулиць у музейний простір. У тому числі у спеціально створену експозицію під відкритим небом у тому ж музеї історії Полтавської битви.

Якщо зволікання з виконанням деколонізаційного законодавства в окремих містах, зокрема в Одесі й Полтаві, триватиме й надалі, Росія дедалі більше використовуватиме цю ситуацію, залучаючи для інформаційної війни проти України як свою пряму агентуру, так і тих, хто бездумно повторює тези російської пропаганди.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».