Левко Балицький. Підполковник Чорних Запорожців

Підполковник Чорних Запорожців Левко Балицький із (досі ще) Первомайська Миколаївської області. Відважний старшина, який у вересні 1920 року виконував обов'язки командира свого кінного полку. Світлина і низка фактів із життєпису публікуються вперше.

 

Народився 2 серпня 1893 року в Богополі Балтського повіту (тепер місто Первомайськ). Мав 3 братів і 2 сестер. У батька-хлібороба Миколи Балицького було 30 десятин землі. Дитинство Левка пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив 7-класну Комерційну школу в Єлисаветграді (тепер – Кропивницький). Відтак став студентом правничого факультету.

Із 1914 року на фронтах Першої світової війни у 185-му Башкадикларському піхотному полку московської імперської армії. У 1915 році закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків, отримавши первинне офіцерське звання. Дослужився до поручника (аналог у ЗСУ – старший лейтененат). З 23 червня 1917 року долучився до українських частин в складі яких воював до листопада 1920 року. Загалом - 6 років на війні.

З березня 1918 року – старшина Запорозького кінного полку імені Костя Гордієнка військ Центральної Ради. Полком командував легендарний український генерал і майбутній військовий міністр УНР Всеволод Петрів. Із запорожцями Петра Болбочана в складі свого полку Балицький став учасником Кримської операції військ УНР. Служив ще у кінному дивізіоні ім. П. Болбочана, який опісля Петро Дяченко розгорнув у кінний полк Запорозької дивізії.

З січня 1919 року – старшина Чорних Запорожців Дієвої армії УНР. 28 лютого 1919 року у Ямополі потрапив в полон до більшовиків. Із якого втік і 13 жовтня повернувся до свого полку. Петро Дяченко згадував: "На майдані в центрі Тульчина резерви ворога намагалися ставити опір, але були відкинуті спішеними Чорними до цвинтаря, якого ми довший час не могли взяти. Поручник [Левко] Балицький з 1-ю сотнею вийшов на тили ворога, змусивши залишити камінну огорожу та вийти нарешті в чисте поле. Більш як 200 трупів лежало на зеленому полі".

Лицар Залізного Хреста Армії УНР "За Зимовий похід та бої".

У 1920 році – командир 1-го куреня (батальйону) кінного полку Чорних Запорожців. У серпні визначний український митець Василь Перебийніс виконав рисунок-портрет Левка Балицького, який досі був єдиним відомим його зображенням. Коли у вересні тимчасовий командир полку латвієць Карліс Броже подав рапорт про звільнення його з української армії, в керування полком вступив поручник Балицький. Тобто став тимчасово виконуючим обов'язки командира Чорних Запорожців.

 
Левко Балицький
"Літопис Червоної Калини" за 1930 рік, число 10, с.. 5

В листопаді 1920 року разом з полком інтернований поляками до концентраційного табору у Вадовицях під Краковом. 20 червня 1921 року отримав на руки свій "службовий реєстр", підписаний командиром полку Чорних Запорожців П. Дяченком, і 20 серпня перейшов кордон "не зелено" (нелегально) до Чехії.

Хотів продовжити здобувати юридичну освіту у Карловому університеті в Празі. Вивчити німецьку мову – тодішню світову мову науки. Але харчуватись доводилося безкоштовними обідами у американській благодійній місії. В Українському громадському комітеті отримав сорочку та теплий одяг – светер і шалик.

Подальша доля підполковника після табору у Вадовицях вважалась невідомою. У Празі Левко отримав також дві невеликі виплати готівкою. Друга, видана 2 вересня 1921 року, призначалась для поїздки у Братиславу. Відтепер знаємо, що шукати його сліди потрібно в Словаччині.

У рідному місті (досі з назвою окупантів - Первомайськ) є провулок Левка Балицького.

Володимир В'ятрович: «Волинь» vs «Катинь»

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».