Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

 

Леонід Татарів народився у 1895 році в Чигирині. Син священника. Мав брата Юрія, який теж став співаком-тенором капели Олександра Кошиця – та ще 6 рідних братів і сестер.

З 1910 року Леонід навчався в Києві. "Завдяки надзвичайному голосу (хлоп'яче сопрано) з дитячих літ був зачислений до архиєрейського хору при Золотоверхому Михайлівському монастирі у Києві, де закінчив духовну школу".

"Зі зброєю в руках боронив столицю перед навалою Муравйова". Тобто у січні 1918 року. Учасник антигетьманського повстання проти внутрішньої московської окупації Української Держави. У одній із своїх анкет на питання про службу в українській армії відзначив, що "в повстанні з 1918 до ХІІ.1918 р. як козак". Служив урядовцем в Міністерстві праці УНР (попередника Міністерство соціальної політики України).

У 1919 р. "вступив до української капели [Олександра Кошиця], з котрою їздив по Европі до її ліквідації". 1920 року із частиною хору осідає в Ужгороді і "активно включається в національний рух Закарпаття". Служив в Ужгородській "Просвіті", готуючись "до вступу на вищу господарську школу".

Засновник Руського (українського) театру "Просвіти" в Ужгороді.

У 1921 р. вступив до господарської школи в Гожицах, а через 5 років закінчив свою cередню господарську школу в Подєбрадах.

З 1925 року – член Чеського національного театру в місті Брно, який залишив щоб у 1932 р. здобути інженерну освіту в Українській Господарській Академії у місті Подєбради, де на навчання приймали переважно ветеранів української визвольної війни. Дипломну роботу "Історія виведення і розвитку культурних порід коней в Чехословаччині та заходи до поліпшення конярства" виконав "дуже добре, а дипломний іспит склав з успіхом добрим".

Навчаючись у Подєбрадах, як член товариства "Кобзар", взяв участь у концертному турне по Словаччині у вересні 1929 р., зокрема, і в прогулянці товариства в Черемлі біля Кошиць (серед учасників були Марина Терпило, Левко Безручко, Михайло Біличенко, Остап Вахнянин та інші).

Інженером повернувся на Закарпаття, працював учителем – до угорської окупації у березні 1939 року. Можливо був добровольцем "Карпатської Січі". Ув'язнений до угорського концтабору Вар'я-Лопуш. У подальшому коротко перебував в Німеччині.

З 1940 р. в США. Мешкав у Філадельфії. Одружився. Далі, вже на пенсії, жив у Честері (штат Пенсильванія). "Був незвичайно чесною людиною і навіть у думках був далекий від зла" – згадував один із побратимів у некролозі.

Помер у 1971 р. в "Джерментавн Госпіталь" (Джерментавн – мікрорайон Філадельфії, який перекладається як "Німецьке містечко"). Над могилою пролунало "Чуєш, брате, мій". Прощальну промову виголосив друг юнацьких років інж. С. Шевченко. Замість квітів на могилу приятелі і друзі склали пожертви на Хрест-пам'ятник Борцям за волю України у Бавнд-Бруку.

Фото Леоніда Татаріва публікується вперше. Текст укладено на основі доповненої довідки, підготовленої із Романом Ковалем для перевидання тритомника "Подєбрадський полк Армії УНР".

Теми

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».