50 тисяч гривень на пам'ятник. Владу Кривого Рогу закликають організувати конкурс на ескізний проєкт військового кладовища

Сім'ї загиблих військових Кривого Рогу добиваються в міської влади проведення всеукраїнського архітектурного конкурсу на ескізний проєкт меморіального військового кладовища. Вони не хочуть бачити на місці поховань своїх найближчих рудого гранітного кошмару і горезвісного пам'ятника.

 
Проєкт Меморіального комплексу у Кривому Розі 

Сім'ї  загиблих військових Кривого Рогу добиваються в міської влади на чолі з Юрієм Вілкулом проведення всеукраїнського архітектурного конкурсу на ескізний проєкт меморіального військового кладовища. Вони не хочуть бачити на місці поховань своїх найближчих рудого гранітного кошмару і горезвісного пам'ятника.

Ця історія тягнеться вже понад рік, і всі, хто у профільних відомствах мав хоча б поцікавитися як там справи в родин, вже не кажу включитися в процес меморіалізації, надати якісь рекомендації, просто спостерігали мовчки.

Тим часом міська влада Кривого Рогу вирішила, що якщо такий "файний" проєкт родинам не подобається, то "ми вам дамо по 50 тисяч грн і ставте собі пам'ятники самі які хочете".

На військовому секторі поховань.

Тепер уявіть, як виглядатиме військовий сектор почесних поховань Кривого Рогу з різними гранітними пам'ятниками, які встановлюватимуть навмання.

 
Початкова версія пам'ятника полеглим захисникам

Уявили?

Те, що ви уявили - це знецінення і вбивання пам'яті про українських героїв у виконанні керманичів Кривого Рогу.

Цьому ще можна запобігти.

29 січня за цей капець з 50 тисячами грн під красивою обгорткою соціальної підтримки сімей загиблих військовослужбовців збирається проголосувати Криворізька міська рада. З такою ініціативою виступила Інесса Благун з Департаменту соціальної політики виконкому Криворізької міської.

Наразі депутатське звернення з проханням провести архітектурний конкурс написав лише Володимир В'ятрович, за що йому велика подяка. 

 
 

Прошу народних депутатів підтримати родини щонайменше розголосом.

Прошу міських депутатів Кривого Рогу не підтримувати завтрашнє голосування і за прикладом Львова та Вінниці провести всеукраїнський архітектурний конкурс на ескізний проєкт військового сектору почесних поховань. Від цього напряму залежить пам'ять про цю війну, і рудими гранітними хрестами з дружньої гранітної фірми її не забезпечити.

З громадами, які вже виробляють нові стандарти меморіалізації зі світлим каменем в основі та чіткою структурою військового некрополю, можна проконсультуватися, щоб зробити усе правильно і чутливо.

Давайте змінювати культуру військової комеморації. Для цього в нас є законодавство про архітектурні конкурси, є Спілка архітекторів, є великий цех митців, яким є що запропонувати.

Олена Лівіцька: Список під моїми вікнами

89 прізвищ убитих у селі Черничі, за яких я щоразу молюся.

Олексій Мустафін: Надати надію. Як США врятували Росію від голоду

10 лютого 1992 року розпочалася операція «Надай надію» з постачання гуманітарної допомоги Росії та іншим державам, що постали на місці СРСР. Лише за один цей день дваднадцять американських літаків, які базувалися в Туреччині та Німеччині, перекинули до півтисячі тон вантажів – переважно продовольства та ліків до Москви, Петербурга та столиць ще десяти країн, яким у Вашингтоні вирішили надати термінову допомогу. До кінця лютого обсяг допомоги перевищив дві тисячі тон.

Ярослав Кравченко : "Скорбота. Голод на Україні". Пам’яті художника-бойчукіста Охріма Кравченка

Восени 1933-го, після першого заслання до Котласу, Охрім Кравченко повернувся в Україну. Проживати у Києві заборонили, тому поїхав у рідні Кищенці – і не впізнав: "Село заросло бур'янами, коло хат ніякої огорожі, нема ні стаєнь, ні клунь, ні хлівів – усе попалили взимку. Аж страшно стало. По вулиці ні живої душі – собак поїли, котів поїли… Батька не застав – помер з голоду…"

Марина Олійник: Перша вишиванка Вільгельма Габсбурга

"Вступив на службу в 13 полку уланів, в якому служили українські юнаки з Злочівщини. Він зжився з ними, полюбив їх та піклувався ними щиро. За це вони й полюбили свого командира і готові були за нього "в огонь скочити". Один із них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку Вільгельм часто носив. Вона й придбала йому українське ім'я"