На війні загинув пластун та ОУНівець Костянтин Жук

У травні 2024 року, прикриваючи відхід побратимів у Вовчанську Харківської області, загинув командир штурмових підрозділів полковник Костянтин Жук.

 
Малюнок Юрія Журавля

Братство. Спецпідрозділ ГУР МО повідомило, що загинув командир штурмової групи полковник Констянтин Жук, 68 (!) років. Кадровий військовий радянської армії, член Пласту та ОУН з 1990-х років. Командир добробату "Гарпун" у 2014-2015 роках.

"Очолював контрдиверсійну групу в складі СБУ" (справжня посада колись здивує). 2022 року як командир батальйону "Вільна Україна" брав участь в обороні Києва, звільнені Миколаївщини. Брав участь в управлінні обороною о. Зміїний. Керував кількома підрозділами із залучення іноземних добровольців (колись ГУР ще напише в яких операціях брав участь).

 

Знав особисто друга Полковника з 90-х. Як офіцера Генштабу, який прийшов в Пласт, щоб посилити військовий вишкіл молоді. Він робив все, що в його силах, щоб наша молодь була готовою до війни, у той час, як кадрова армія скорочувалсь і постійно реформувалась. Костя завжди говорив, що треба готуватись до тотальної війни - усім.

Проводив масу вишколів для пластунів і пластунок – починаючи від парашутних. Саме він чітко артикулював, що кожен член нашого куреня – Орден Залізної Остроги – обов'язково має пройти військовий вишкіл та стати офіцером. Щоб, за потреби, бути готовим брати відповідальність. І ті, хто поставали офіцерами опісля не пошкодували. Бо були готовими!

 

Народився Полковник 21 травня 1955 в м. Сміла на Черкащині. Православний, позапартійний. Мав три вищі освіти, які здобував у Харкові, Одесі та Києві. Базово – радіоінженер. До 1992 року служив в радянській армії на командних посадах до командира окремого батальйону включно. З 1992 року в ЗСУ, з 2004 - у запасі. 14 жовтня 2000 року року склав пластову присягу. Двадцять років своєї військової пенсії інвестував у військову підготовку молоді. Ще перебуваючи в ЗСУ пройшов новацькі та юнацький вишколи виховників.

Друг Полковник – вже шостий загиблий на фронті член пластового куреня Орден Залізної Остроги із 80-ти, які в Силах оборони - від Нацгвардії та воюючих патрульних поліцейських до ССО. Загинув серед тих, які перші пішли відбивати Вовчанськ у травні 2024 - після прориву окупантів. Залишився прикривати відхід побратимів… Жив, як справжній воїн, пішов на Вічну Ватру героєм. Вічна Пам'ять Герою!

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.