Владу закликають визнати депортації українців Закерзоння злочином комуністичного режиму

Громадські організації, котрі об'єднують депортованих українців та їх нащадків, неодноразово звертались до вищих органів державної влади України з проханням визнати на державному рівні їх депортованими, як це було справедливо зроблено стосовно депортації радянським комуністичним режимом в 1944 році кримських татар.

 
Меморіальний комплекс "Вічної_Слави" у Луцьку

В 2024 році минуло 80 років від початку масових депортацій українців з споконвічних українських етнічних територій: Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини (разом – Закерзоння) у підсовецьку Україну в 1944-1951 роках.

Депортації за національною та релігійною ознаками понад 900 тисяч українців-громадян довоєнної Польщі з Закерзоння до СРСР та на північний-захід Польщі в кілька етапів в 1944-1951 рр., були організовані тогочасними тоталітарними комуністичними польським і радянським режимами і супроводжувались політичними репресіями, знищенням матеріальних і духовних слідів тисячолітнього життя наших предків на своїх споконвічних етнічних територіях, антиукраїнським терором, спаленням десятків українських сіл, масовими жорстокими вбивствами їх мешканців.

 
Закерзоння, 1934 рік
ЦДІАЛ 742-1-802 Кубійович

В результаті депортацій було практично ліквідоване українське населення на Закерзонні, зруйновано духовну й матеріальну культуру найзахіднішої гілки українства.

Сьогодні на місці багатьох українських сіл можна побачити тільки руїни, закинуті кладовища та понівечені могили. Тяжкою є не лише втрата отчого краю, але ще боліснішою є втрата своїх рідних, які були безневинно вбиті й до цього часу не поховані за християнським звичаєм.

В День пам'яті українців — жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках, який запроваджений Постановою Верховної Ради України в 2018 році та відзначається щорічно у другу неділю вересня, в храмах проводяться поминальні богослужіння, товариствами організовуються Віче пам'яті, покладання квітів до пам'ятників депортованим і репресованим та інші пам'ятні заходи.

Громадські організації, котрі об'єднують депортованих українців та їх нащадків, неодноразово звертались до вищих органів державної влади України з проханням визнати на державному рівні їх депортованими, як це було справедливо зроблено стосовно депортації радянським комуністичним режимом в 1944 році кримських татар.

Волинське обласне ветеранське громадсько-культурне товариство "Холмщина" своїм листом від 19.10.2024 року вчергове звернулось до Верховної Ради України з вимогою нарешті прийняти в другому читанні законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки № 2038 від 03.09.2019 (ініціатори законопроекту: Рубльов Вячеслав (Волинська обл.), Стернійчук Валерій (Волинська обл.), Саламаха Орест (Львівська обл.), Юрченко Олександр (м.Київ), Констанкевич Ірина (Волинська обл.), Гузь Ігор (Волинська обл.), Батенко Тарас (Львівська обл.)).

 
 

22 січня 2025 року, в чергову річницю Злуки ЗУНР і УНР, Європейський Парламент прийняв Резолюцію №2024/2988(RSP) щодо дезінформації та історичних фальсифікацій Росії для виправдання її агресивної війни проти України, в якій серед всього висловив "побажання, щоб ЄС та його держави-члени сприяли кращому знанню та розумінню людських страждань європейців, заподіяних радянським режимом протягом 20-го століття; у зв'язку з цим закликає до пам'яті та поваги до жертв радянських злочинів, таких як масові депортації, в тому числі кримськотатарського народу та з країн Балтії…".

Закликаємо громадськість долучитись до звернення та поширювати інформацію про трагедію найзахіднішої гілки українства, представники якої зберігали свою національну, релігійну та громадянську ідентичність протягом сотень років всупереч асиміляційним зусиллям тоталітарних держав, що панували на Закерзонні.

Артем Петрик : "Міжвоєнна Литва: час та конституції"

У ХХ столітті Литва пережила драматичну історію державного будівництва: від проголошення незалежності у 1918 році – до радянської окупації, втрати суверенітету, а згодом – відновлення державності на початку 1990-х років. Усі ці етапи супроводжувалися спробами закріпити нову політичну реальність у конституційній формі. Саме тому історія литовських конституцій – не лише правова, а водночас глибоко політична, національна й символічна. Вона є свідченням боротьби за право на незалежність, самовизначення та демократію.

Олексій Мустафін: Опір як доказ. Ліга захисту прав "непоміченої" нації

"Не було, немає і бути не може" - формула, з якою влада Російської імперії відмовляла в існуванні українській мові, насправді не є унікальною в історії Східної Європи. Майже в той самий час, коли на світ з'явилися Валуєвський циркуляр та Емський указ, німецький канцлер Отто Бісмарк не менш категорично стверджував, що "не існує ніякої албанської нації".

Радомир Мокрик: "Приклад російського шовінізму"

Тепер вся ця критика Булгакова насправді не виникла на порожньому місці. Вже тоді, коли в кінці 1920-х "Дні Турбіних" ставили в московських театрах, серед діячів української культури це викликало скандал і обурення. І це дуже важливо розуміти. Зараз це не намагання "переписати історію" чи "боротися з культурою". Це фактично повернення до дискусії, яка точилася вже дослівно сто років тому.

Олексій Мустафін: Шведська Мінерва. Королева, якій свобода була миліша за владу

Зречення монархів і в наші часи трапляються не часто, а кілька століть тому кожний такий випадок здавався чимось і справді екстраординарним. Проте рішення шведської королеви Христини вважали взагалі унікальним – хоча б тому, що вона сама наполягала на "відставці"– всупереч настроям придворних та парламенту.