Катерина Здориченко: зброєю і співом боролася за Україну
Воювала в складі студентського полку Січових Стрільців, який входив до корпусу на чолі з Євгеном Коновальцем. З діючої армії відряджена до Республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, де співала в альтах. Її закордонний паспорт громадянки УНР був забитий відмітками про відвідування країн, де державний хор УНР популяризував Україну.
Катерина Здориченко, чи як її ще називали Здорик-Здориченко (в заміжжі – Трухла), народилась 21 листопада 1897 році "на Херсонщині". А саме в місті Єлисаветграді, тобто у теперішньому Кропивницькому. Дочка Григорія та Олімпії Андрєєвої. У рідному місті закінчила гімназію та поїхала на навчання в Жіночий університет Святої Ольги у Києві (Київські вищі жіночі курси).
Освіту в Києві Катерина отримувала в будинку, який зберігся до сьогодні – по вулиці Гончара, 55. Ще до початку революції 1917 року включилась в українське суспільно-політичне життя. Згодом на еміграції розповідала про перебування в кінці 1914 року у Києві митрополита Андрея Шептицького (кілька днів мешкав в готелі "Континенталь", дорогою заслання на схід). Стала активісткою товариства "Січ" в Києві, на базі якого восени 1918 року в столиці України створено перший в Наддінпрянщині осередок Пласту – українського скавтингу. До "Січі" належали також багато її подруг, які опісля співали в капелі Кошиця.
Починаючи з 29 грудня 1918 року служила стільцем (козаком) в студентському полку Січових Стрільців. Згодом, у ветеранській анкеті на еміграції, зазначала, що участь в українському війську могли підтвердити інженер Сім'янців та д-р Нездійминога. До кінця життя зберігала посвідчення студентського полку ч. 124 від 9 лютого 1919 року: "Сим посвідчується, що Здорик-Здориченко Катерина дійсно козак Студентського полку Січових Стрільців". Посвідку тоді підписали отаман Доброгорський та осавул П. Силенко.
На військовій службі перебувала до 9 березня 1919 року. Того ж місяця отримала закордонний паспорт УНР для виїзду за кордон у складі Української республіканської капели. Олександр Кошиць згадував, як виглядали його співаки. "Виїхавше з Київа в чому попало, пробувше два місяці в Кам'янці в страшенному бруді, і залишивше останні речі в Станіславові, – капеляне були майже "в чому мати породила". Це була якась кочова орда... "Велика Катря" (Здориченко) в якомусь страшному кожусі НАВИВОРІТ і папаха на голові. Усі майже дами – в неймовірних пальто з солдатського сукна".
В закордонному паспорті громадянки УНР у 22-річної Катерини Здорик була німецька віза від 31 березня 1920 року на переїзд із Кельна через Берлін до Чехословаччини. У паспорті також була примітка, яка діяла впродовж року: "дозволяється на виїзд до Будапешту, Відня, Праги, Берліна, Берна, Парижа, Льондону, Риму і Нью-Йорку і назад". Паспорт дійсно був забитий закордонними візами.
Після гастролей Європою та Америкою учасники української республіканської капели Олександра Кошиця створили три окремі хори. Група на чолі з Олексою Приходьком включала 21 особу. Серед них – основоположник Пласту на Закарпатті Остап Вахнянин, Олександр Пеленський, Роман Кирчів, Михайлина Орисик, Левко Безручко, Ганна Ватич-Кирчів, Катерина Здорик-Здориченко, Ніна Машкевич, Марія Приємська, Ольга Приходько, Михайло Рощахівський, Володимир Січинський, брати Гриць та Леонід Татаріви, Марія Терпило, Сергій Трухлий, Ніна Царгородська, Катерина Якуненко та інші.
Група до якої входила Катерина переїхала на Закарпаття та осіла в Ужгороді під назвою Руський (український) національний хор. Тут таки засновано Товариство "Кобзар". Співзасновниця Руського (українського) театру "Просвіти" в Ужгороді під керівництвом Миколи Садовського, у якому Катерина була й однією з акторок.
У 1921 році одружилася із співаком капели Кошиця уродженцем Полтави Іваном Трухлим (1884-1975). Через рік у них народився син Іван, а в 1925 році – Василь. Родині емігрантів завжди тяжко починати на новому місці, але у 1924 році Катерина пам'ятала про своїх бойових побратимів і пожертувала 550 чеських крон на Фонд українських інвалідів.
"У 1922–1938 рр. Іван Трухлий викладав математику в Мукачівській торговельній академії, керував студентським хором і хором православної церкви Св. Іллі. З першим із них маестро побував із концертами в Словаччині, Чехії, Німеччині й Австрії. (…) 1938-го під кулями мадярських жовнірів він разом із дружиною, дітьми та групою студентської молоді залишив Мукачево й пішки перейшов до Ужгорода".
Катерина із родиною кілька місяців мешкала в Сваляві, куди переведено Торгову академію із Мукачева. У березні 1939 року із загрозою для життя намагалась в селі Мірча допомогти пораненим січовикам – учням академії. "На просьбу пані Трухлої, щоби перев'язати ранених, [мадярські] жандарми не позволили, насміхались і відгрожуючись, що так, чи сяк будуть усі застрілені, а раненим приказували держати руки вгору. Коли пані Трухла звертала увагу, що то є всі майже діти, жандарми відповідали, що тут є війна".
Після окупації Карпатської України мадярами Катерина із родиною виїхала до Словаччини. Чоловік викладав математику в Торговельній академії Братислави та організував студентський хор. Під кінець Другої світової війни родина знову змушена була перебиратись на нове місце – цього разу до Німеччини. На початках мешкали в таборі інтернованих у баварському місті Авсбурґ. Згодом у Мюнхені, де Іван Трухлий працював викладачем Української вищої економічної школи та при якій заснував хор ім. Олександра Кошиця.
1950 року родина Катерини еміґрувала до США й оселилася в Бронксі, що в штаті Нью-Йорк. Чоловік керував катедральним хором української православної церкви Св. Трійці. Один із синів заснував музичну фірму "Дзвіниця", яка записала ряд українських платівок у виконанні батьківського хору: "Покаяння", "Колядки та щедрівки". Ці записи часто звучали із хвиль радіостанцій WQXR-AM і FM. Очевидно, у них брала участь й Катерина.
Померла 7 лютого 1976 року у Чикаго. Побратими із Об'єднання бувших вояків українських армії (ОбВУА) написали: "відійшла трагічно у Вічність наша Незабутня Подруга по Зброї… колишня учасниця війни за Державність України в рядах Армії УНР, Лицар Ордена Симона Петлюри і нагороджена Воєнним Хрестом".
Похована поруч із чоловіком, який помер роком раніше, на Українському православному цвинтарі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруці. На надгробку викарбувано початкову фразу закарпатської колядки "Коли Звізда Ясна", яку чоловік Іван Трухлий обробив та аранжував.
Упродовж свого життя Катерина часто жертвувала свої невеликі еміграційні заощадження на українську справу. Так, наприклад, у 1964 році передала кошти на Українську вільну академію наук (УВАН) в США. Підтримка українському руху надходила й після її смерті. Зокрема у 2000 року Фундація Катерини Трухлої-Здорик, яка діє на базі УВАН, пожертвувала на розвиток Пласту в Україні 2000 доларів. Вічна слава та подяка воячці і співачці, акторці Здорик-Здориченко, уродженці міста Кропивницького.
