Нога колонізатора. Російський триколор над Гаваями

У липні 1817 року російський колонізатор-невдаха Георг Шеффер змушений був назавжди залишити Гавайські острови. А створена ним колонія припинила своє існування, поклавши край так званій "гавайській авантюрі", а точніше спробам росіян прибрати цей архіпелаг до своїх рук.

Спроби ці часто намагаються видати за приватну ініціативу самого Шеффера. Проте за планами розширення російської присутності в північній частині Тихого Океана стояв -щонайменше! - керівник так званої "Російсько-Американської компанії" Олексій Баранов, головні володіння якої були зосереджені на Алясці.

Прихильник якнайширшої експансії, він переніс головну контору компанії з сибірського Іркутська до збудованого ним на американському острові Ситка Новоархангельська. Три роки воював з тубільцями – тлінгітами, намагаючись прибрати до своїх рук їхні угіддя, багаті на каланів. А потім - вже як правитель "Російської Америки" - почав "розсувати обрії".

Спочатку відправив до Каліфорнії Івана Кускова, де той в 1812 році заснував на придбаній в індіанців землі Форт-Росс (при тому, що формально усю Каліфорнію Петербург визнавав іспанською). А в 1814 році спрямував до Гаваїв – об'єднаних напередодні під владою Камегамеги I - корабель "Берінг" (він же "Атауальпа") під командуванням Джеймса Беннета.

Беннет, щоправда, із завданням не впорався – "Берінг" дістався лише острова Кауаї, де його захопили і мало не розтягли по частинах місцеві мешканці. Проте в Баранова з'явився привід надіслати до Гаваїв нового, більш вправного емісара.

Саме в цей час на Ситці з'явився Георг Шеффер. Його висадив на берег – як "людину нетерпиму на кораблі" - Михайло Лазарев, що в цей час відвідав Аляску на шлюпі "Суворов".

Але те, що не подобалося в Шеффері Лазареву, Баранову саме й було потрібно – він шукав людину, здатну не просто налогодити зв'язки з Камегамегою I та витягнути з нього компенсацію за "Берінг", а й втертися в довіру та отримати дозвіл на заснування на Гаваях власного поселення. Яке мало б стати опорним пунктом росіян – як Форт-Росс, а можливо й центром майбутньої колонії – як Новоархангельськ.

Початок місії Шеффера був обнадійливим. Камегамега I прийняв його з відкритими обіймами та навіть зробив його своїм радником. І російський емісар використав цей статус, щоб зібрати максимум інформації – зокрема й про відносини всередині тільки-но створеної єдиної Гавайської держави.

Шеффера, щоправда, підвела необережність. Володар запідозрив, що перед ним розвідник, який вишукує слабкі місця в обороні його королівства для майбутнього загарбання Гаваїв росіянами.

Камегамега I не помилявся, проте й Шеффер не сидів склавши руки. Він зрозумів, що проти володаря можна використати його власного васала - Каумуалії, який правив вже згаданим островом Кауаї, а також сусіднім Ніїхау. Той був ображений на володаря, який свого часу вбив його батька, і шукав союзників, яким б допомогли йому помститися.

Росіянина, який пообіцяв йому підтримку, правитель зустрів із радістю. До того ж прибулець, лікар за освітою, вилікував і самого Каумуалії, і його дружину від якоїсь хвороби. На знак вдячності той пообіцяв російському посланцю не лише повернути "Берінг" із захопленим вантажем (чи принаймні повністю компенсувати його вартість), а й постачати до Новоархангельська найцінніші товари зі своїх володінь, а росіянам надати монополію на торгівлю сандаловим деревом.

Втім, найголовнішим був дозвіл росіянам засновувати свої поселення. Не лише на Кауаї, а й на Ніїхау і навіть на Оаху, - якщо його вдастся відвоювати в Камегамеги I. Каумуалії і справді збирався воювати – тож попросив Шеффера надати в його розпорядження п'ятсот вояків та придбати бойові кораблі, а самого його обіцяв поставити на чолі свого війська.

Зрештою правитель Кауаї офіційно визнав владу російського імператора і підняв над островом триколор. А Шеффер взявся за "справжню" колонізацію Кауаї. Діяв він з розмахом, суто по-російськи, бо першими його заходами стало будівництво фортець та… перейменування.

Фортець при цьому заклали одразу три – назвавши їх за іменами імператора, його дружини та полководця Барклая-де-Толлі. Місцеву річку Ханапепе перейменували на Дон. З'явилася й "долина Шеффера", а місцевій знаті почали "роздавати" російські прізвища…

Щоправда ідея воювати з Камегамегою I у Баранова захвату не викликала, і він відмовився оплатити купівлю корабля, про яку його емісар домовився з американськими комерсантами. А в Петербурзі новини з Далекого Сходу викликали… переляк.

Тишком прибрати якусь нову "землицю" імператор можливо був би й не проти, але заявити про анексію в увесь голос просто остерігався. Та й порушити нетривкий баланс в Європі, який дозволяв утримувати владу над цілим континентом, заради двох острівців в Тихому Океані, для обережного Олександра I було занадто.

Рішення ухвалили в притаманному для цього володаря дусі. Оголосили, що Каумуалії повернуть документ про визнання ним російської зверхності… але не повернули. Навпаки - видали йому медаль на знак вдячності за готовність її визнати. Тобто погодилися на володіння Кауаї де-факто. А там – вже як вийде.

От тільки це ніяк не влаштовувало Камегамегу I. Який вирішив довести бунтівливому васалу, хто на островах господар. А щоб не вв'язуватися в пряме зіткнення з росіянами, зробив це руками американських підприємців - в обмін на надані їм торговельні преференції.

Ті діяли рішуче. І якщо перша експедиція не змусила Каумуалії одразу розірвати стосунки з росіянами, то поява нової флотилії з п'яти кораблів спонукала правителя ледь власними руками ліквідувати російські поселення.

Колоністів просто посадили на їхній же корабель та відправили "додому". Шеффер ще трохи покрутився біля Гаваїв, але зрештою теж змушений був відплисти (на чужому судні) до Китаю, а звідти до Росії. За рік з Аляски відкликали й Баранова. А замість ризикованої заморської колонізації Петербург зосередився на завоюванні Кавказу.