Генеральною директоркою Національного музею історії України призначено Олену Земляну

21 липня генеральною директоркою Національного музею історії України призначено Олену Земляну – юристку, фахівчиню з питань культурної політики та охорони культурної спадщини.

Про це повідомили у Національному музеї історії України.

До призначення на цю посаду Олена Земляна майже п'ять років очолювала Департамент правового забезпечення Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. За час роботи в Міністерстві вона забезпечила повернення в державну власність пам'яток національного значення в Чернігові, Кам'янці-Подільському, Каневі, Переяславі.

Також долучилася до процесу міжнародного судового захисту в справі про повернення в Україну колекцій кримських музеїв, відомих як "Скіфське золото". 

Олена Земляна працювала над законами про підтримку культури, книговидання, креативних індустрій; про вилучення з реєстру пам'яток, що є символами радянської та імперської політики. Є співавторкою законопроєктів про Національний музей Голодомору-геноциду, про меценатство у сфері культури та визнання культури, культурної спадщини елементом нацбезпеки.

2017 року Олена Земляна брала участь у створенні Українського інституту книги, де пізніше обіймала посаду заступниці директора. 

Серед напрямів професійної діяльності Олени Земляної – охорона культурної спадщини, збереження національної пам'яті, підтримка книговидання, міжнародна культурна співпраця, нормативне забезпечення функціонування закладів культури.

У своїй діяльності на новій посаді вона зосередиться на розвитку Національного музею історії України як сучасного простору відкритого діалогу й культурної самоідентифікації, а також на поглибленні дослідницької, освітньої та міжнародної діяльності музею.

Нагадаємо, з 2020 року посаду генерального директора Національного музею історії України обіймав спеціаліст у галузі скандинавістики, історик та археолог Федір Андрощук.

 
Олена Земляна 

Теми

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.