Друг "Вовк"
Вбили Андрія Парубія. Як колись Бандеру, Коновальця, Петлюру. Для більшості – це вбивство діючого народного депутата, члена комітету з питань оборони і розвідки. Колишнього спікера українського парламенту, коменданта «Самооборони Майдану», секретаря РНБО. Для меншості це вбивство друга «Вовка» - одного з ключових творців українського молодіжного середовища, яке з кінця 1980-х готувалось не лише до здобуття незалежності України.
Вбили Андрія Парубія. Як колись Бандеру, Коновальця, Петлюру. Для більшості – це вбивство діючого народного депутата, члена комітету з питань оборони і розвідки. Колишнього спікера українського парламенту, коменданта "Самооборони Майдану", секретаря РНБО.
Для меншості це вбивство друга "Вовка" - одного з ключових творців українського молодіжного середовища, яке з кінця 1980-х готувалось не лише до здобуття незалежності України. Але і до повномасштабного московського вторгнення. Ще до серпня 1991 року вже були вириті криївки, проведено чимало вишколів молоді. Відбито у московської секти чимало українських церков та відновлено десятки, якщо не сотні могил Героїв УПА, УСС.
"Вовк" став співтворцем мабуть першої легальної молодіжної організації, яка публічно готувала добровольців до здобуття Української самостійної соборної держави в умовах кінця 1980-х. Попри пильні очі окупантів-"гебістів" (так тоді називали спадкоємців чекістів). Готував молодь не до служби Україні десь колись, а на вже. Хоч і не знав тепер модного європейського гасла, що молодь то не майбутнє, а сучасність.
Напередодні першого установчого з'їзду відродженого Пласту, який проходив в травні 1990 року у Брюховичах Андрій Парубій опублікує у самвидавівському часописі "Спадщина" таку свою тезу: "Проаналізувавши розвиток "Пласту" і молодіжних організацій, які діяли після його розпуску, ми дійшли думки, що згуртування молоді, запропоноване "Пластом", є найбільш оптимальним і досконалим. Що б ми не організовували, маючи на меті створення організації для виховання молоді ми, однак, дійдемо до ідеї "Пласту""
Вже тоді настільною книжечкою друга "Вовка" стала нелегально відфотографована брошура Дмитра Донцова "Юнацтво і Пласт". Видана колись Романом Шухевичем та його пластовими побратимами. "І от, згуртувавшись восени 1988 року, певною мірою усвідомлюючи всю відповідальність звання пластун, ми зорганізувались, як історико-просвітянське товариство "Спадщина"".
Згодом, у досі неопублікованому спогаді, Андрій розповів, як це відбувалось. "В університеті моя курсова робота була про молодіжний рух в Галичині до 1930-х років. Вже тоді я багато про Пласт дізнався… за архівними даними (мав доступ до архівів). Там я бачив перші підписи Бандери, як писаря куреня Червона калина… На основі цих архівних даних я вже і сформулював ідею, що "Спадщина" скаутська організація. Але ми не вважали себе в праві назвати Пластом, поскільки вважали, що то ім'я може бути надане. Поскільки існує світовий Пласт. І тому ми вважали, що ми скаутська організація націоналістичного типу, яка сформує ґрунт для створення Пласту".
Андрій і 12 його побратимів із товариства "Спадщини", усі в польових одностроях та мазепинках, стали учасниками установчого з'їзду відродженого Пласту. Однак там зустрілися із ще одним молодіжним лідером та його чисельною групою. Тодішнім очільником львівського екс-комсомолу, який вже діяв під назвою демократичної спілки молоді, Ігорем Гринівим (тим самим, що опісля придумав гасло: "Армія, віра, мова!"). А також із представниками Пласту діаспори, від яких очікувалась офіційна передача традиції українського скавтинґу. Андрій згадував суть дискусії, яка і через 35 років перманентно триває в Пласті:
"В нас відбулась світоглядна суперечка на самому початку. Тобто ми сказали, що пластова організація української молоді, [а] пластуни з-за кордону сказали, що ця тема вже є застаріла. Що ця тема вже не працює сьогодні і тому Пласт не може мати ніяких, скажемо, бар'єрів і кордонів за будь-якою ознакою. Я вийшов, виступив з позицією, що перша позиція Тисовського (основоположника українського скавтинґу. – Ю.Ю.) – Пласт це є організація української молоді… Вони сказали, що ця тема не є актуальною. Я сказав, що ніхто не має права редагувати Тисовського, а якщо ви редагуєте, то назвіть себе інакше".
Далі друг "Вовк" розповів чому "Спадщина" після з'їзду Пласту прийняла нову назву. "Ми проголосували. Ми лишились в меншості, невеликій меншості… І таким чином ми сказали, що те, що відбувається там не цілком відповідає духу Тисовського. І ми, замість стати співзасновниками Пласту, лишилися "Спадщиною". Але з того дня якщо було Товариство "Спадщина", то додали – Організація української молоді "Спадщина", апелюючи до першоджерела, до Тисовського. Але розуміючи, що ми не маємо права претендувати на назву, яка існує в світі. Пласт лишився за тим середовищем. Ми взяли назву – Організація української молоді".
Обидві концепції виховання молоді конкурували у 1990-х роках. Був період, коли ОУМ "Спадщина" у Львові була чисельнішою за місцевий осередок тоді ще Української скаутської організації (УСО) Пласт. Одні і другі налічували по 500 членів. На початку 2000-х був період, коли "Спадщина" обросла осередками по Україні. І Андрій мав намір офіційно створити всеукраїнську організацію. Однак, подальші політичні події спонукали до іншої динаміки.
Коли зимою 2013-2014 років вихованці "Пласту" і "Спадщини" зустрілись під час Євромайдану, то швидко зійшлись, перемішались і почали працювати одною командою в штабі Самооборони Майдану. Ключовим було слово "довіра", а відчуття такі, що ніби й виростали в одній організації. Адже всі чудово знали і любили співати пісню "Чорні хлопці" (авторства Андрія) та багато інших, які досі співаються переважно на молодіжних ватрах патріотичної молоді.
У подальшому друг "Вовк", вже як спікер парламенту, став одним із співтворців закону про державне визнання і підтримку Пласту. Добре знаючи і розуміючи важливість українського скавтингу у формуванні молодого покоління. Офіційно став Приятелем Пласту, тобто членом Пластприяту. Допоміг організувати перший "Тижлень Пласту" у парламенті та перші передачі "під купол" Вифлиємського вогню миру.
Влітку 2025 року Пласт хоронив одного із своїх лідерів, який загинув на фронті. Командира роти 72-ї бригади "Чорні запорожці" Романа Орищенка. Багаторічного помічника Андрія Парубія. На похорони приїхало багато побратимів та посестер. Приїхав і друг "Вовк" (для багатьох із нас це було не лише прощання із Орищенком, але й – як виявилось – остання зустріч із Андрієм). На поминках він сів у колі, де домінували пластуни. І із здивуванням признався, що багато років працював із багатьма з них. Але лише в цей момент усвідомив, що більшість належать до одного із Романом Орищенком пластового куреня.
Не знаю чи друг "Вовк" тоді дізнався, що саме це середовище його побратима Романа Орищенка повернуло до Пласту польові мазепинки до однострою. Але точно зрозумів, що ті ідеї, які він колись хотів бачити у відродженому Пласті, реалізовані та працюють. Думаю, що йому було дуже приємно. Він тоді, як кажуть, промовив: "У вас є майбтунє!".
Тож друзі і подруги, найкраща наша шана "Вовкові" та пімста за нього – це десятки і сотні тисяч нових борців. Тих, хто завершить переможно війну, розпочату московськими окупантами. Збудують Українську Самостійну Соборну Державу. Завершать справу, якій "Вовк" присвятив своє життя. СКОБ!
