Пласт в Ірані

На фото – «Перська жіноча молодь, зорганізована в Пласті». Саме так підписав цю світлину популярний український жіночий часопис «Жінка» у 1936 році. Розповідаючи про те, як особисто шейх займався просуванням жіночих прав у країні, яка опісля змінить свою назву на Іран.

 

"В Персії в Тегерані повстали перші скавтові відділи, що числять вже около 2500 членів. Пласт остає там під опікою міністерства освіти, котре припоручило всім учителям закладати пластові відділи по школах". Так інформував своїх читачів офіціоз Пласту "Молоде життя" у березні 1928 року. На той час український Пласт, створений та підтримуваний бездержавним народом, був чисельнішим і потужнішим, аніж створений і підтримуваний урядом перський скавтинг.

У грудні 1928 року "Молоде Життя" інформувало свої читачів, переклавши коротку замітку із 32 числа "Le jamboree" - головного світового скавтського видання. "Скавтова орґанізація Перзії. Інтернаціональне Скавтське Бюро (із 1961 року виконавчий комітет Світової організації скавтського руху. – Авт.) по одержанні згоди від усіх скавтових орґанізацій приняло скавтову орґанізацію Перзії, що повстала за активним впливом Шаха Перзії Амазули".

З прикрістю читали пластуни новини про розгортання Тегераном скавтського руху. Бо український Пласт, як організацію бездержавного народу, в світову скавтську спільноту тодішнє Інтернаціональне Бюро не приймало, хоч прийняло теж бездержавних росіян-емігрантів. Коли у 1926 році Пласт святкував своє 15-ліття та згадував короткий період державного існування в УНР за підтримки керівника департаменту позашкілля в Міністерстві освіти Софії Русової, то скавти в Тегерані відзначали лише 1-шу свою річницю.

Коли в 1935 році перські скавти провели свої перші 15-денні кури лідерів, Пласт вже 5 років діяв у підпіллі на рідній землі, заборонений поляками. Пластові провідники у той час лише згадували, як понад 10 років перед цим проводили свої перші такі вишколи, які тривали не два, а три тижні. Іранці вже тоді ставились до скавтів з упередженням, українське суспільство – навпаки - мріяло про відродження Пласту.

До речі, світлина із 1936 року виявилась зовсім не з Ірану. Це жінки із праворадикальної монархістської організації Solidarité Française. Щось в редакції "Жінки" наплутали, тому навіть такі достовірні старі джерела потрібно додатково верифікувати.

У 1939 році Петро Франко хотів відновити Пласт під московською окупацією, але не знайшов підтримки у пластових лідерів. Коли Лондон та Москва окупували в 1941 році Персію та тимчасово припинили скавтську роботу в цій країні, Пласт тимчасово вийшов із підпілля – вже під німецькою окупацією. Нацисти не дозволили відновити український скавтинг, але дозволили прото-пластову організацію "Виховні спільноти української молоді" (які навіть в далеких лемківських селах буквально вважали себе Пластом).

У 1943 році "перський уряд знову зацікавився скавтським рухом, і Міністерство культури взяло його під свій контроль, запросивши американського експерта для управління програмою". Пластуни того року масово йшли добровольцями захищати рідний край від нової московської окупації. Одні творили УПА, інші йшли в дивізію "Галичина" по, як тоді казали, "вишкіл та зброю". Вже було не до скавтингу в Україні.

Напередодні ісламської революції в Ірані з'явились й українські скавти із Пласту. Зокрема для того, щоб навчати дітей шаха. Бандерівська газета "Шлях перемоги" в червні 1974 року повідомляла читачів: "Пластунка Дарка Вацяк була в Персії цілий рік і там виховувала дітей шаха та його жінки. Вона сама з Англії. Розповідала, що в шаха є велика симпатія до українців, їхньої історії та культури. Тамже в Персії одружився пластун Я. Беґой".

На той час Іран вже вдруге став членом Світової організації скавтського руху, починаючи із 1955 року. Іранські скавти проводили свої національні джемборі і їздили офіційними делегаціями на світові джемборі. Пластуни теж проводили свої ювілейні зустрічі, хоч і в еміграції. Але на світові джемборі після 1961 року Пласт та інші скавтскі "бездержавні" організації із країн окупованих московським режимом – вже не пускали. Український прапор на одній із таких зустрічей несла делегація Ліхтенштейну.

На піку своєї діяльності іранські скавти сягнули чисельності у 20 000 членів. Меджліс Ірану у 1958 році ухвалив окремий Закон про підтримку їхньої національної організації. Після ісламської революції Хомейні офіційно підтримував скавтів, але на практиці організація деградувала і в 1999 році вдруге позбавилась членства в Світовій організацій скавтського руху. Того ж року та ж Світова організація вкотре відмовила у членстві Пласту, який хоч і діяв нарешті у своїй державі.

Нині ані іранський скавтинг, який попри все продовжує діяти, ані український скавтинг – Пласт – не є членами Світової організації скавтського руху. В іранців є шанс колись втретє набути своє членство. У Пласту – побачимо… СКОБ!

Теми

Дмитро Байкєніч: Голодні й у відчаї: канібалізм в Україні

Виклики сучасного світу для українців у багатьох моментах подібні до найтяжчих років минулого століття. На жаль, ми адаптувалися до сприйняття масової смерті людей, але водночас стали більш схильними до переосмислення трагедій минулого. Сьогодні ми можемо говорити про ті речі, про які ще 10 років тому знали, але замовчували. Йдеться про жорстоку правду наслідків голодотворної політики московських окупантів – канібалізм.

Віталій Скальський: Пам’яті Героя Крут Віктора Геращенка

"Я вже вісім місяців не маю відомостів про свого сина, сотника інженерного полку, який пробував до большевицького заколоту в м. Миргороді на Полтавщині. Куди я вже звертався —нігде не міг добути нічого певного. Тим часом кажуть одні, що його забито під Житоміром, другі що в Київі, а треті—під Крутами, чи під Гребінкою. Хто знав з товаришів Віктора Геращенко, або й бачив, де і як убитий, в якім становищі його покинули, уклінно благаю Вас, козаки напишіть мені".

Олексій Мустафін: Червоний мак: від полів Фландрії до степів України

8 грудня 1915 року в лондонському журналі "Панч" був надрукований вірш, який починався зі слів "У полях Фландрії квітнуть маки - між хрестів, рядок за рядком". Ім'я його автора зазначене не було, лише в кінці року часопис повідомив, що ним був канадський лікар, підполковник Джон Маккрей.

Юрій Юзич: Начальник генштабу Сливинський

Начальник Генерального штабу УНР та Української держави починав з "Оборони України" – таємної бойової організації українських самостійників. Кадровий офіцер і георгіївський кавалер. Очільник українізації частин Румунського фронту в першу світову. Член Центральної ради та Українського генерального військового комітету. Заступник першого начальника Генштабу УНР, начальник Генштабу, зокрема в Українській державі Скоропадського. Очільник військового штабу гетьманського руху під час Другої світової війни.