Хрещена мати українського збройного підпілля
Осипа Паньківська із тих перших, хто сформував український жіночий рух. Співзасновниця Наукового товариства ім. Шевченка та однієї з перших жіночих шкіл, де викладання велось українською. Активістка багатьох жіночих гуртків "Просвіти". Виховала сотні українських дівчат, зокрема пластунок. Саме вона збирала гроші на табори таємного Пласту. А її хата стала центром, куди прибували наддніпрянці з-під царського режиму, а опісля відбували зв'язкові українського підпілля Львова до УГА.
Осипа Паньківська із тих перших, хто сформував український жіночий рух. Співзасновниця Наукового товариства ім. Шевченка та однієї з перших жіночих шкіл, де викладання велось українською. Активістка багатьох жіночих гуртків "Просвіти". Виховала сотні українських дівчат, зокрема пластунок. Саме вона збирала гроші на табори таємного Пласту. А її хата стала центром, куди прибували наддніпрянці з-під царського режиму, а опісля відбували зв'язкові українського підпілля Львова до УГА.
Осипа народилась у відомій українській родині Федаків 18 жовтня 1866 року. Рідна сестра адвоката Степана Федака, якого називали "тестем ОУН". Доньки якого (племінниці Осипи) вийшли заміж за Євгена Коновальця та Андрія Мельника.
21-річною почала вчителювати в хлоп'ячій школі імені Григорія Пірамовича у Львові (при якій за її участі розгорнуто українські класи). Через сім років стає учителькою школи вправ при Державній жіночій семінарії у Львові. Десь в цьому часі зробила світлину у вишиванці.
Вчителька у першій дівочій приватній школі Українського педагогічного товариства ("Рідна Школа"). Яка також стала першим українським приватним навчальним закладом у Львові. Створена в далекому 1898 році, розвинулась в українську жіночу школу імені Шевченка. На початках там викладала й Осипа – на волонтерських засадах.
Дружина Костя Паньківського (1855–1915) – українського економіста і громадського діяча. "Осипа Паньківська – одна з перших наших жінок, що посвятилися фаховій праці (вчительській. – Ю.Ю.). Свого знання не покинула і тоді, коли вийшла заміж. І цікаве, як прекрасно вміла вона погодити свої вчительські обов'язки з обов'язками жінки, матері і господині дому". Тоді вона була з тих перших жінок, які виходили із типово-приватного подружнього побуту в публічну площину суспільного життя.
Рідний брат її чоловіка – Северин – мешкав у Харкові і був близьким приятелем Миколи Міхновського та Левка Мацівича. Збереглась їх світлина біля памятинка Шевченка у Харкові. Дім Осипи у Львові по вулиці Чернецького, 26 (тепер – Винниченка) знав увесь український актив по обидва боки Збруч – галичани і надніпрянці.
"Її хата (чи не найбільш гостинна хата у Львові!) мала завдяки тісним, особистим зв'язкам з Великою Україною завжди всеукраїнський характер". У 1905-1914 роках хата Осипи стала осередком емігрантів з Великої України, які приїздили до Львова. А у 1920-х роках одним із центрів Товариства Допомоги Емігрантам з Великої України.
Під час Першої світової війни всі, хто просили в Осипи про допомогу отримували її. "Осипа Паньківська овдовіла під час війни. У її помешканні постійно перебували "на стації" (тепер би сказали "на квартирі") гімназисти і студенти — далекі родичі, діти багатьох визначних українських громадян, що навчалися у Львові".
Чоловіка вивезли московські окупанти як заручника, і він помер в Києві у 1915 році, залишивши двох неповнолітніх синів. Дітей виховала активними пластунами. Адвокат Кость Паньківський згодом очолив Верховну Пластову команду, а у еміграції певний час очолював уряд УНР. Молодший син – Степан – був одним із тих добровольців, які 1 листопада 1918 року підняли над львівською ратушею синьо-жовтий прапор.
Під час бойових дій УГА з поляками у 1918-1919 роках "неодна важлива справа вирішувалася в її хаті, і саме з цієї хати виходили кур'єри на "тамтой бік"". Тобто через лінію фронту, до українських військ. Коли у 1919 році школа, в якій викладала Осипа, опинилася без приміщення (польські дівчата не хотіли сидіти поруч із "гайдамачками"), то саме в цій львівській українській хаті "два класи знайшли своє місце".
Від 1920 року і до своєї смерті 10 грудня 1934 року Осипа стала співзасновницею і постійною скарбничкою "Товариства Вакаційних Осель". Збирала гроші для фінансової підтримки літнього таборування українських дітей та пластової молоді.
Померла під час польської окупації Львова. Друзі у некролозі написали, що забрала із собою багато таємниць українського підпільного життя. "Ми свідомі того, що знаємо не все, що в хаті Осипи Паньківської відбувалося, і що там народжувалося набагато більше. Лише мури цієї хати могли б розповісти нам усе, як і вона сама".
