Не перетворюйте хвилину поваги на хвилину істерики

Хвилина мовчання - це не реформа. Це спільний біль і спільна пам'ять. Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

 
Вшанування загиблих героїв російсько-української війни у Львові
фото Романа Балука

Обговорення хвилини мовчання стало для мене надзвичайно показовим кейсом.

Почати, певне, треба з того, що ГО "Вшануй" дуже системно до цього підходить.

Є методичні рекомендації для міст щодо впровадження хвилини мовчання.

Більше того, у Вінниці, Львові, Рівному, Івано-Франківську ця практика діє.

І вона не вимагає порушення ПДР, не вимагає зупиняти екстрені служби, не вимагає не дотримуватись протоколу безпеки при повітряній тривозі.

Але.

Тут до хвилини мовчання приєднався Київ.

І стурбована громадськість раптом виявила її існування.

Можливо, щось було недокомуніковано, або ж не так прокомуніковано, це може бути.

Але це не привід говорити про обмеження, порушення прав, відсутність вільного вибору, примус і т.д.

Бо це аргументація зі сфери альтернативної моралі.

А ще мені здається, що в тему хвилини мовчання багато людей зараз абсолютно недоречно тягнуть теорію впровадження змін.

Ми можемо знайти сотні підручників і методик з впровадження змін, описаних усіма мовами світу, стосовно усіх можливих незручних реформ, які створюють дискомфорт якійсь частині стейкхолдерів, а іншим - дають переваги.

Спочатку спротив, тоді переговори, пошук інтересів, zopa (це термін, який означає поле для угоди), тоді консенсус, всі щасливі, через 3 роки - позитивні наслідки, довіра зростає.

Я це роками вивчала і практикувала.

Все це чудово, але це не про те.

Хвилина мовчання - це не реформа.

Це спільний біль і спільна пам'ять.

Це - про данину людям, які своїм життям і самопожертвою дали можливість вести ці дурацькі дискусії в соцмережах.

Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

Ті люди, що не розуміють, навіщо це, можливо, зараз і не зрозуміють.

Але це не означає, що їх голос має бути гучним і почутим.

Власне, може, і має бути почутим (ми вже почули, гаразд), але не обов'язково врахованим.

Люди пишуть, що хвилина мовчання травмує дітей.

Люди, російські дрони і ракети травмують наших дітей. А наповнити хвилину мовчання важливим і конструктивним для дитини, пояснити її - це ваше завдання (та і наше, як журналістів).

Воно посильне.

Оголошення хвилини мовчання в метро, яке не припиняє свого руху, це не драма.

Посоромтеся.

Завдання хвилини мовчання - давати можливість якомога більшій частині людей висловити свою пошану, для цього не обов'язково отримати згоду кожного і кожної.

Цей видимий ритуал рано чи пізно вплине на ту частину людей, яка сумнівається.

А на кого не вплине - ну тоді це не спільний біль і не спільна пам'ять.

Такі є, і це не новина.

Але перетворювати хвилину поваги на хвилинку істерики має бути елементарно соромно.

Це почуття існує.

Сором існує.

Добро існує.

Пристойність існує.

Якщо значима група практикуватиме хвилину мовчання, говоритиме, чому це важливо, більше людей цього навчиться.

Викиньте всі ці посібники з впровадження змін і просто хвилинку помовчте.

Олексій Мустафін: Господар землі єгипетської. Мухаммед Алі та розбудована ним держава

Мухаммеда Алі-пашу вже традиційно називають засновником, а іноді навіть "батьком" сучасного Єгипту. Так його іменували не лише його власні нащадки, які правили країною до середини XX сторіччя, а й ватажки "вільних офіцерів", які усунули цих нащадків від влади. Сучасного єгипетського лідера Абделя Фаттаха ас-Сісі взагалі часто порівнювали з Мухаммедом Алі, і йому ці порівняння очевидно подобалися – принаймні до того часу, поки проти влади ас-Сісі не виступив опальний підприємець, повний тезка "великого паші".

Олена Пучинян : Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.