Не перетворюйте хвилину поваги на хвилину істерики

Хвилина мовчання - це не реформа. Це спільний біль і спільна пам'ять. Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

 
Вшанування загиблих героїв російсько-української війни у Львові
фото Романа Балука

Обговорення хвилини мовчання стало для мене надзвичайно показовим кейсом.

Почати, певне, треба з того, що ГО "Вшануй" дуже системно до цього підходить.

Є методичні рекомендації для міст щодо впровадження хвилини мовчання.

Більше того, у Вінниці, Львові, Рівному, Івано-Франківську ця практика діє.

І вона не вимагає порушення ПДР, не вимагає зупиняти екстрені служби, не вимагає не дотримуватись протоколу безпеки при повітряній тривозі.

Але.

Тут до хвилини мовчання приєднався Київ.

І стурбована громадськість раптом виявила її існування.

Можливо, щось було недокомуніковано, або ж не так прокомуніковано, це може бути.

Але це не привід говорити про обмеження, порушення прав, відсутність вільного вибору, примус і т.д.

Бо це аргументація зі сфери альтернативної моралі.

А ще мені здається, що в тему хвилини мовчання багато людей зараз абсолютно недоречно тягнуть теорію впровадження змін.

Ми можемо знайти сотні підручників і методик з впровадження змін, описаних усіма мовами світу, стосовно усіх можливих незручних реформ, які створюють дискомфорт якійсь частині стейкхолдерів, а іншим - дають переваги.

Спочатку спротив, тоді переговори, пошук інтересів, zopa (це термін, який означає поле для угоди), тоді консенсус, всі щасливі, через 3 роки - позитивні наслідки, довіра зростає.

Я це роками вивчала і практикувала.

Все це чудово, але це не про те.

Хвилина мовчання - це не реформа.

Це спільний біль і спільна пам'ять.

Це - про данину людям, які своїм життям і самопожертвою дали можливість вести ці дурацькі дискусії в соцмережах.

Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

Ті люди, що не розуміють, навіщо це, можливо, зараз і не зрозуміють.

Але це не означає, що їх голос має бути гучним і почутим.

Власне, може, і має бути почутим (ми вже почули, гаразд), але не обов'язково врахованим.

Люди пишуть, що хвилина мовчання травмує дітей.

Люди, російські дрони і ракети травмують наших дітей. А наповнити хвилину мовчання важливим і конструктивним для дитини, пояснити її - це ваше завдання (та і наше, як журналістів).

Воно посильне.

Оголошення хвилини мовчання в метро, яке не припиняє свого руху, це не драма.

Посоромтеся.

Завдання хвилини мовчання - давати можливість якомога більшій частині людей висловити свою пошану, для цього не обов'язково отримати згоду кожного і кожної.

Цей видимий ритуал рано чи пізно вплине на ту частину людей, яка сумнівається.

А на кого не вплине - ну тоді це не спільний біль і не спільна пам'ять.

Такі є, і це не новина.

Але перетворювати хвилину поваги на хвилинку істерики має бути елементарно соромно.

Це почуття існує.

Сором існує.

Добро існує.

Пристойність існує.

Якщо значима група практикуватиме хвилину мовчання, говоритиме, чому це важливо, більше людей цього навчиться.

Викиньте всі ці посібники з впровадження змін і просто хвилинку помовчте.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.

Олексій Мустафін: Руйнівник системи. Іполіто Ірігоєн на чолі аргентинських радикалів

Історію держав Латинської Америки по інший бік Атлантики звикли сприймати як "вічне повторення", що нібито ніяк не дозволяє їм позбутися статусу периферії індустріального (а тепер вже й постіндустріального) світу. При цьому відмінностям між країнами регіону – а йдеться про величезний простір від Каліфорнії до мису Горн, який може вмістити кілька інших континентів, – уваги приділяють набагато менше. Для багатьох стає справжнім відкриттям, що, скажімо, Аргентина на початку XX сторіччя входила до першої "десятки" держав з найвищим рівнем доходів на душу населення.

Юрій Юзич: Козацький хрест і тризуб на могилі вояка Армії УНР у Франції

Могила 16-літнього вояка Армії УНР із Харківщини. Одного із сотень, долі яких переважно невідомі. Павло Роговий захищав Україну в складі 2-го Запорозького полку під командуванням Петра Болбочана, а згодом – у 1920 році – вже ройовим в складі 6-ї Січової дивізії під командуванням Марка Безручка допоміг врятувати Польщу від московської окупації. Як і тисячі вояків Армії УНР вірив, що поляки допоможуть відвоювати Україну.

Юрій Юзич: Могила українських воїнів "під ліквідацію"

Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції "У пошуках Героїв".