Не перетворюйте хвилину поваги на хвилину істерики

Хвилина мовчання - це не реформа. Це спільний біль і спільна пам'ять. Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

 
Вшанування загиблих героїв російсько-української війни у Львові
фото Романа Балука

Обговорення хвилини мовчання стало для мене надзвичайно показовим кейсом.

Почати, певне, треба з того, що ГО "Вшануй" дуже системно до цього підходить.

Є методичні рекомендації для міст щодо впровадження хвилини мовчання.

Більше того, у Вінниці, Львові, Рівному, Івано-Франківську ця практика діє.

І вона не вимагає порушення ПДР, не вимагає зупиняти екстрені служби, не вимагає не дотримуватись протоколу безпеки при повітряній тривозі.

Але.

Тут до хвилини мовчання приєднався Київ.

І стурбована громадськість раптом виявила її існування.

Можливо, щось було недокомуніковано, або ж не так прокомуніковано, це може бути.

Але це не привід говорити про обмеження, порушення прав, відсутність вільного вибору, примус і т.д.

Бо це аргументація зі сфери альтернативної моралі.

А ще мені здається, що в тему хвилини мовчання багато людей зараз абсолютно недоречно тягнуть теорію впровадження змін.

Ми можемо знайти сотні підручників і методик з впровадження змін, описаних усіма мовами світу, стосовно усіх можливих незручних реформ, які створюють дискомфорт якійсь частині стейкхолдерів, а іншим - дають переваги.

Спочатку спротив, тоді переговори, пошук інтересів, zopa (це термін, який означає поле для угоди), тоді консенсус, всі щасливі, через 3 роки - позитивні наслідки, довіра зростає.

Я це роками вивчала і практикувала.

Все це чудово, але це не про те.

Хвилина мовчання - це не реформа.

Це спільний біль і спільна пам'ять.

Це - про данину людям, які своїм життям і самопожертвою дали можливість вести ці дурацькі дискусії в соцмережах.

Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

Ті люди, що не розуміють, навіщо це, можливо, зараз і не зрозуміють.

Але це не означає, що їх голос має бути гучним і почутим.

Власне, може, і має бути почутим (ми вже почули, гаразд), але не обов'язково врахованим.

Люди пишуть, що хвилина мовчання травмує дітей.

Люди, російські дрони і ракети травмують наших дітей. А наповнити хвилину мовчання важливим і конструктивним для дитини, пояснити її - це ваше завдання (та і наше, як журналістів).

Воно посильне.

Оголошення хвилини мовчання в метро, яке не припиняє свого руху, це не драма.

Посоромтеся.

Завдання хвилини мовчання - давати можливість якомога більшій частині людей висловити свою пошану, для цього не обов'язково отримати згоду кожного і кожної.

Цей видимий ритуал рано чи пізно вплине на ту частину людей, яка сумнівається.

А на кого не вплине - ну тоді це не спільний біль і не спільна пам'ять.

Такі є, і це не новина.

Але перетворювати хвилину поваги на хвилинку істерики має бути елементарно соромно.

Це почуття існує.

Сором існує.

Добро існує.

Пристойність існує.

Якщо значима група практикуватиме хвилину мовчання, говоритиме, чому це важливо, більше людей цього навчиться.

Викиньте всі ці посібники з впровадження змін і просто хвилинку помовчте.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.