Антиісторичний роман. З плагіатом

Я у важкій ситуації: мені шкода тратити час на сварку, але і змовчати не можу. Бо інакше інтелектуальна крадіжка буде вважатися нормою. А це неправильно.

Український інститут книги профінансував з державного бюджету друк 1.5 тис. примірників книжки Петра Воробея "Останній бандерівець", яку підготував до друку Видавничий дім "Букрек" (м.Чернівці).

У Святому письмі написано, що "добрими намірами вимощена дорога в пекло". І це таки правда. Витвір Воробея – абсолютно антиісторичний. Граючись у художнє слово, він змішав правду і неправду в одну писанину, використавши чужі дослідження і спогади. А правда, змішана з брехнею в художньому описі, перестає бути переконливою. І в цьому перемога брехні.

Автори художніх романів прізвища реальних героїв міняють, бо дозволяють собі домислити інші факти їх життя. І це правильно. У цьому випадку Воробей довів, що він непрофесійний письменник. Він змінив прізвища лише кадебістам, а учасникам визвольної боротьби зберіг імена, але пошматував своїми фантазіями їхні біографії. Причому намішано в цьому витворі так, що важко провести лінію між правдою і неправдою. Навіть поруч із справжніми документами використав і фальшиві. Така подача історичного тла роману приносить лише шкоду, бо читач не в стані позібратися, а історики цим витвором знехтують.

Є ще й моральна шкода. У багатьох героїв цієї книжки живі родичі, яких може ображати така довільна інтерпретація біографій членів родини. Я розмовляла з членами сім'ї Івана Гончарука. Вони обурені, що в художньому романі правдиві факти з житті Івана Гончарука перемішані з дикими фантазіями Воробея. І до всього того ще й додано справжні фотографії Івана Гончарука з його слідчої справи. Це блюзнірство. При чому, що в книжці немає ні передмови чи вступу, ні післямови, де було б хоч якесь пояснення. Лише п'ять речень анотації.

В анотації йдеться: "У романі творчо інтерпретовано хроніку життя "останнього бандерівця" – розстріляного радянською владою за вироком суду 12 липня 1989-го і реабілітованого аж у 2021 році, - Івана Гончарука (Джанко)".

Насправді Джанко – це вулична дитяча кличка, а в УПА псевдо Івана Гончарука було "Лісовий". Воробей всюди Джанко подає як повстанське псевдо. Я думаю, що самого Гончарука це б образило, бо він на одному з допитів сказав, що невідомо звідки і чого з'явилася ця сільська кличка в дитинстві.

Назва книжки "Останній бандерівець" – це не про Івана Гончарука. Бо він не є останнім бандерівцем. Останні ще є живі, їм від 95 і більше років. Він є останнім засудженим до розстрілу бандерівцем. і це дуже суттєве уточнення.

Про "творчо інтерпретовано хроніку життя", заявлену Воробеєм в анотації – навіть це формулювання дуже суперечливе.

У другому реченні анотації йдеться, що особливу увагу приділено Колківській республіці і вказано неправильну дату – вона проіснувала до 4 листопада 1943 року, а Воробей написав – 7 листопада.

Третє речення: "За власним дослідженням автор реконструює методи радянського "кривосуддя" у справах проти вояків УПА та повертає із несправедливого забуття імена справжніх героїв України".

Це Воробей "дослідив" і "повертає"? Невелике досягнення подивитися в архіві справи, які є у вільному доступі, і "дослідити" досліджене й опубліковане у 2019 р. у вигляді статті, а у 2020 р. – як розділи книжки "Проект "Україна". Волинь 1939-1946. Окупована, але не скорена" за авторством моїм (Лариси Бондарук), Богдана Зека і Тетяни Яцечко-Блаженко, яка вийшла у видавництві "Фоліо". Як тут бути з авторськими правами видавництва?

Ще одним розділом цієї книжки є "Колківська республіка свободи", яку Петро Воробей теж "дослідив", але чомусь лише за однією справою, про яку я написала. 19 колківчан були учасниками цієї республіки, але не творцями її. Це суттєво важливе уточнення. Творцями Колківської республіки є інші люди. А учасників, засуджених за участь у Колківській республіці, сотні! Можна було потрудитися й таки дослідити краще. Бо на сайті ДАВО є оцифровані десятки справ колківчан, репресованих радянською владою за участь у Колківській республіці. Але чомусь Воробею це не цікаво. Є готова протоптана мною доріжка, яка надихнула його на художню творчість з елементами плагіату.

Передусім – крадені фотоілюстрації. Фото Галини Рейкіноїу книжці Воробея на с.186 моє. Я єдина авторка цього фото з портрету, який у 90-х рр. мені передала колківчанка Наталя Каразія.

На внутрішній обкладинці на початку і в кінці книжки Воробея двічі вміщено карту Колківської республіки, яку створив у 2010 році автор, який живе в Луцьку, для путівника "Маршрути поколінь. Путівник героїчними стежками УПА на Волині". Путівник був виданий за кошти німецького грантового проекту. Путівник є у вільному доступі в інтернеті. І використання у книжці Воробея цієї карти є крадіжкою. Ніхто не питав дозволу в авторів проекту.

В останньому п'ятому реченні анотації йдеться, що книга Воробея буде цікава читачам, "які цікавляться історією ОУН-УПА". Якби Воробей направду досліджував національно-визвольну боротьбу, то він би знав, що таке сполучення "ОУН-УПА" прийшло з документів і лексики КДБ. А історики пишуть правильно – ОУН і УПА. Бо ОУН – політична структура, а УПА – військова.

Про художність тексту Петра Воробея писати не хочу. Це суцільна словесна каша витвору, базованого не лише на моїх дослідженнях, а й на численних інших книжках і спогадах про ОУН і УПА. Тут, думаю, знайдуться й інші автори з претензіями.

Але зацініть фантазію автора, який так розписався про Колківську республіку, що написав, що в її часи у Колках почав працювати готель! І сміх, і гріх, але в Колках і сьогодні, в часи незалежності немає готелю. І тоді не було.

Із 320 сторінок "роману" художність автора закінчується на с. 288, де Петро Воробей прямо в тесті з'явився як автор і написав, що планував вихід книжки у 2023, але на перешкоді стала повномасштабна російсько-українська війна. І далі йде публіцистика з художніми вставками про суд над Іваном Гончаруком, який, за ідеєю Воробея діяв у Колківській республіці, а судили таки в Камінь-Каширську. Дивно, чомусь у творінні Воробея кадебістам змінено прізвища: Найдич – Байдич, Приступа – Притула, Заболотний – Болотний. Воробей боїться помсти їхніх родичів?

Хоч Воробей і планував видати свою книжку у 2023-му, але пильно стежив за моїми публікаціями про Івана Гончарука і в пізніший період. І з них додав інформацію у свій "роман" – без посилання на автора дослідження. Йдеться про листи Івана Гончарука. У липні 2024 року я опублікувала у виданні "Район.Історія" матеріал "Останній розстріляний бандерівець: листи Івана Гончарука, які зберегла родина". Воробей назвав їх записками, потім листами і теж опублікував їх зміст. Але він точно ніколи не тримав у руках цих листів! Це чергова крадіжка. І саме тому книжка Петра Воробея не має права на поширення, бо це, водночас, і поширення краденого.

Книжка про справжнє життя і трагічну загибель Івана Гончарука "Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець" вийде найближчими днями у видавництві "Локальна історія". Її вже можна замовити у видавців.