Пєчєнеґі – полавци…

Люди нарікають, що на переговорах нашій делегації бракує гідного суперника для диспутів з Мединським. Не сумніваюся – вітчизняний історичний цех готовий запропонувати цілу плеяду фахівців, здатних поставити на місце язикатого черкащанина. Але чи доцільні в принципі гладіаторські бої істориків на переговорному майданчику?

 
"Поєдинок Пересвіта з Челубеєм на Куликовому полі", художник Михайло Авілов, 1943 рік
wikipedia.org

Люди нарікають, що на переговорах нашій делегації бракує гідного суперника для диспутів з Мединським.

Не сумніваюся – вітчизняний історичний цех готовий запропонувати цілу плеяду фахівців, здатних поставити на місце язикатого черкащанина.

Але чи доцільні в принципі гладіаторські бої істориків на переговорному майданчику?

Після 2014 року ми з колегами присвятили багато часу історичній контрпропаганді. Наприклад, тоді з'явилася спільнота Likбез. Історичний Фронт і не вона одна.

Впевненості у власних аргументах нам не бракує. Харизма й ораторський дар теж наявні.

Але попри це глибока історія – не найсильніший козир України в обґрунтуванні її прав на існування та незалежність.

Міжнародне право спирається на принципи. І всі принципи на нашому боці.

Реалполітік рахується з життєспроможністю. Її ми постійно доводимо в боротьбі.

Цього достатньо, щоб не відчувати браку легітимності.

Навіть, якби наша історія почалася тільки в 1991-му, а не тисячу років тому – жодної проблеми.

Якісь комплекси щодо власної історії ще могли існувати в 2014-му, але для них не лишилося підстав у 2026-му!

І тільки тому, що інші аргументи Москви – слабкі, вона ухопилась за історичні.

Історія – сфера, де не все так очевидно для нефахівців. В трактуванні історичних подій ширший простір для спекуляцій, порожньої демагогії.

Перетворити дипломатію на клуб історичних дебатів – бажаний сценарій для Москви.

Їй не потрібна перемога. Достатньо післясмаку: "не все так однозначно".

Якщо Україна хоча б натякне, що історичні аргументи бодай щось важать в її долі – це вже програш. Нам шкодитиме "не все однозначно". Нам потрібна однозначність.

Якщо кортить відповісти – не потрібно везти на переговори істориків. Достатньо письмового релізу: Мединський – плагіатор і базікало, він бреше на переговорах, історія – взагалі не аргумент для агресії.

Такий реліз можна поширювати публічно і адресно перед кожним (або після кожного) засідання.

Байдужість до історії українських переговірників може бути навіть перевагою – щоб не виникало спокуси вступати в дебати. Достатньо просто демонструвати, що спічі Мединського – флуд, що не має стосунку до суті переговорів.

За великим рахунком, єдина мета переговорів – справити враження на американців. Тож наше завдання переконати їх, що пєчєнєґі-полавци – просто божевільна маячня.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.