Пєчєнеґі – полавци…

Люди нарікають, що на переговорах нашій делегації бракує гідного суперника для диспутів з Мединським. Не сумніваюся – вітчизняний історичний цех готовий запропонувати цілу плеяду фахівців, здатних поставити на місце язикатого черкащанина. Але чи доцільні в принципі гладіаторські бої істориків на переговорному майданчику?

 
"Поєдинок Пересвіта з Челубеєм на Куликовому полі", художник Михайло Авілов, 1943 рік
wikipedia.org

Люди нарікають, що на переговорах нашій делегації бракує гідного суперника для диспутів з Мединським.

Не сумніваюся – вітчизняний історичний цех готовий запропонувати цілу плеяду фахівців, здатних поставити на місце язикатого черкащанина.

Але чи доцільні в принципі гладіаторські бої істориків на переговорному майданчику?

Після 2014 року ми з колегами присвятили багато часу історичній контрпропаганді. Наприклад, тоді з'явилася спільнота Likбез. Історичний Фронт і не вона одна.

Впевненості у власних аргументах нам не бракує. Харизма й ораторський дар теж наявні.

Але попри це глибока історія – не найсильніший козир України в обґрунтуванні її прав на існування та незалежність.

Міжнародне право спирається на принципи. І всі принципи на нашому боці.

Реалполітік рахується з життєспроможністю. Її ми постійно доводимо в боротьбі.

Цього достатньо, щоб не відчувати браку легітимності.

Навіть, якби наша історія почалася тільки в 1991-му, а не тисячу років тому – жодної проблеми.

Якісь комплекси щодо власної історії ще могли існувати в 2014-му, але для них не лишилося підстав у 2026-му!

І тільки тому, що інші аргументи Москви – слабкі, вона ухопилась за історичні.

Історія – сфера, де не все так очевидно для нефахівців. В трактуванні історичних подій ширший простір для спекуляцій, порожньої демагогії.

Перетворити дипломатію на клуб історичних дебатів – бажаний сценарій для Москви.

Їй не потрібна перемога. Достатньо післясмаку: "не все так однозначно".

Якщо Україна хоча б натякне, що історичні аргументи бодай щось важать в її долі – це вже програш. Нам шкодитиме "не все однозначно". Нам потрібна однозначність.

Якщо кортить відповісти – не потрібно везти на переговори істориків. Достатньо письмового релізу: Мединський – плагіатор і базікало, він бреше на переговорах, історія – взагалі не аргумент для агресії.

Такий реліз можна поширювати публічно і адресно перед кожним (або після кожного) засідання.

Байдужість до історії українських переговірників може бути навіть перевагою – щоб не виникало спокуси вступати в дебати. Достатньо просто демонструвати, що спічі Мединського – флуд, що не має стосунку до суті переговорів.

За великим рахунком, єдина мета переговорів – справити враження на американців. Тож наше завдання переконати їх, що пєчєнєґі-полавци – просто божевільна маячня.

Олексій Мустафін: І з нуту пироги. Згадки про пізанську "талассократію"

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Віталій Скальський: Світлина 1919 року: розархівування імен

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Юрій Юзич: Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

Олексій Мустафін: Обери собі минуле. Швейцарський спосіб "зшивання" країни

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.