Історії поляків, які загинули за Україну

Стаття була опублікована на сайті Monitor Wołyński, публікуємо з люб'язного дозволу редакції

Виставка "Я був поляком – громадянином України" представляє 39 імен – 39 історій загиблих Героїв польського походження, які народилися й жили в Україні та стали на її захист під час російсько-української війни. Серед них – добровольці, мобілізовані, кадрові військові, учасники миротворчих місій, багато з яких стали на захист Батьківщини ще задовго до 2022 р.

Робота над виставкою триває з 2022 р. "Тоді ми підготували 10 біографій наших Героїв. У березні 2023 р. я особисто представляв цю виставку в Сеймі Республіки Польща. Війна, на жаль, триває, тож цю виставку ми розширювали, і, боюся, будемо її продовжувати", – каже журналіст Дмитро Антонюк, який збирав інформацію про загиблих воїнів польського походження та описував їхні історії для виставки.

Сьогодні виставка розповідає про 39 загиблих Героїв. Це добровольці, мобілізовані, кадрові військові й навіть учасники миротворчих місій. Серед них – нащадки шляхетських польських родів, поляків, висланих у Казахстан, розстріляних у 1937–1938 рр. під час Польської операції НКВС, учасників Листопадового повстання 1830–1831 рр.

Хтось із них був учасником Революції Гідності, багато хто був на війні ще з 2014 р., є й такі, хто загинув ще у 2014 чи 2015 р. під час найзапекліших боїв на сході України, зокрема під час оборони Донецького аеропорту. На цій виставці можна дізнатися про тих, хто тримав оборону Маріуполя, Бахмуту чи Авдіївки, визволяв Херсон та Куп'янськ.

Максиму Ридзаничу із селища Коцюбинське під Києвом, корені якого з Бережан на Тернопільщині, та Ігорю Брановицькиму із Києва посмертно надано звання Героїв України. Іменами Івана Тимощука із села Сусли на Житомирщині та згаданого Ігоря Брановицького названо вулиці, іменем В'ячеслава Кауркіна – школу в селі Тетерівка під Житомиром.

На сторінках "Волинського монітора" ми писали про Валерія Кременевського зі Збаража та Яна Лося зі Здолбунова. Їхні імена також представлені на виставці "Я був поляком – громадянином України".

"Під час пошуків інформації я довідався про шістьох людей польського походження із села Сусли неподалік Звягеля в Житомирській області, які загинули на цій війні. Загалом же в селі близько десяти загиблих. Четверо із цих шести походили з однієї родини: двоюрідні брати, дядько, племінник. Це дуже промовиста трагедія наших народів: українського і польського", – наголошує Дмитро Антонюк.

У Суслах він побував ще у 2020 р., коли разом із польським журналістом Павлом Боболовичем відвідував могилу солдатів Війська Польського в цьому селі, які загинули в 1920 р. під час боїв із більшовиками. Тоді ж познайомився з отцем Яном Сафінським, настоятелем місцевої римо-католицької парафії, завдяки якому отримав контакти до родин загиблих воїнів із цього села.

Долучитися до роботи над виставкою Дмитру Антонюку запропонував Центр польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську, який з ініціативи фундації "Свобода і демократія" ще у 2022 р. почав її підготовку. Щороку виставку доповнювали. За цей час її фінансово підтримували Міністерство закордонних справ Республіки Польща, польський Сенат та Генеральне консульство РП у Львові.

Як зазначає Аліна Чіркова, директорка Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську, мета цього проєкту – вшанувати пам'ять полеглих, розповісти історії людей польського походження, які під час цієї війни віддали за Україну своє життя.

"Ми хочемо, щоб їхні імена та долі були збережені, почуті й гідно вшановані, бо за кожним ім'ям – конкретна людина, родина і наша спільна свобода", – каже Аліна Чіркова.

Окрім того, всі, хто долучився до реалізації проєкту, прагнули показати підтримку Польщі та польської спільноти України, яка від перших днів повномасштабного вторгнення активно волонтерить, доставляє гуманітарну допомогу, підтримує військових і цивільних, а також стає до лав Сил оборони України. "Цей проєкт – про громадянську позицію і солідарність: людина може мати дві Батьківщини і два серця, які однаково болять за свободу України", – додає директорка Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську.

"Ще одна мета цієї виставки особисто для мене полягає в тому, щоб показати, що ця війна не є війною лише України. Це війна, зокрема, й Польщі, тому що гинуть також її доньки і сини. Хоча вони громадяни України, але поляки і польки за походженням", – ділиться міркуваннями Дмитро Антонюк.

Він додає, що кожна частина роботи над цією виставкою, зі зрозумілих причин, складна передусім психологічно. До того ж непросто було шукати серед імен загиблих саме українських громадян із польським корінням.

"Я дуже вдячний усім, хто допомагав знаходити контакти до родин загиблих воїнів польського походження. Це і мої знайомі, і польські консульства у Львові, Києві та Вінниці, які повідомляли людям про підготовку такого проєкту. Десь я дзвонив до польських товариств, а десь до священників, як це було у випадку з отцем Яном Сафінським із Суслів", – згадує Дмитро Антонюк.

Під час пошуків інформації про загиблих йому довелося зіштовхнутися й із відмовами рідних, які не хотіли, щоб про їхніх синів, братів чи чоловіків розповідали на цій виставці. Тож на ній ми можемо побачити не всі імена, про які він довідався.

"Одна громада на заході України навіть піддала мене доволі скрупульозній перевірці. Просили, наприклад, щоб я їм вислав свій паспорт, побоювалися, чи я не шахрай. На жаль, дійсно є шахраї, які намагаються ошукати такі родини, тому я із розумінням ставився до таких випадків", – розповідає Дмитро.

Доповнена у 2025 р. виставка "Я був поляком – громадянином України" доступна для ознайомлення в інтернеті.

"За ці роки виставка багато де їздила, тож деякі стенди треба було би оновити. Ми хочемо видрукувати їх по-новому, щоб представляти в себе, в Центрі польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську. Окрім цього, її планує взяти в нас для експонування Яремчанський музей", – анонсує директорка центру Аліна Чіркова.

Раніше виставка побувала у Львові, Києві, Одесі, Ужгороді, а також у Варшаві, Познані, Кракові та Ряшеві. Додамо, що в Івано-Франківську її можна було оглянути в приміщені обласної ради, а в Кракові – на огорожі Генерального консульства України.

Експозиція постійно представлена на паркані Генерального консульства Республіки Польща у Львові та частина її, з огляду на відсутність місця для всіх стендів, – на огорожі Посольства Республіки Польща в Києві.