Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?
Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.
З 2014 року війна Росії проти України каталізувала незворотні процеси в українському суспільстві. Оскільки Москва послідовно обґрунтовує свою агресію шляхом перекручування історичних фактів, утвердження власного національного гранд-наративу стало для України питанням не лише історичної справедливості, а й національної безпеки. Повномасштабне вторгнення 2022 року лише посилило ці процеси, винісши на порядок денний питання деколонізації, а точніше — дерусифікації українського простору.
Для Дніпра тема дерусифікації є особливо нагальною. Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014 року проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.
Офіційно Дніпро виводить свою генеалогію від Катеринослава — міста, задуманого князем Григорієм Потьомкіним як центр для керування новоздобутими територіями на Півдні. Тривалий час офіційною датою його заснування вважалося 9 травня 1787 року: того дня Єкатєріна у присутності свого фаворита Потьомкіна та австрійського імператора Йосифа ІІ заклала перший камінь у фундамент майбутнього Преображенського собору на правому березі Дніпра. Вже 1887 року Катеринослав урочисто відсвяткував своє перше сторіччя.
Офіційну дату заснування Дніпра — 1776 рік — місцеві історики "віднайшли" лише на початку 1970-х. Вважається, що причина для передатування тоді була суто прагматична: у 1976-му свій 70-річний ювілей мав святкувати генсек Леонід Брєжнєв, уродженець міста-супутника Кам'янського та колишній очільник Дніпропетровського обкому. Сподіваючись на прихильність впливового земляка та щедре фінансування з Москви, міське керівництво вирішило справити 200-річчя Дніпропетровська в один рік з ювілеєм генсека.
Місцевим історикам міськком поставив досить амбітну задачу: переглянути наявну дату заснування міста й віднайти джерела, які б обґрунтували 1776 рік як відправну точку його історії.
Історики із завданням партії впоралися. Згадали про те, що за десять років до закладання Преображенського собору місто Катеринослав вже існувало — щоправда, на лівому березі Дніпра, приблизно за 20 кілометрів від сучасного центру, біля місця впадіння річки Кільчень у Самару.
Архітектор і викладач Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту Сергій Ревський опублікував короткий нарис відшукав у Центральному державному військово-історичному архіві в Москві лист Потьомкіна губернатору Азовської губернії Васілію Черткову від 16 квітня 1776 року про отримання від Сенату вказівки надати кошторис на будівництво Катеринослава. Від цього моменту й почали вести історію міста, хоч дата ця не відображала реального заснування Катеринослава – фактично його будівництво розпочалося лише влітку наступного року.
До нової дати заснування Дніпропетровська містян почали готувати ще за два роки до самого ювілею. Архівна розвідка Ревського була опублікована 1974 року під назвою "Екатеринослав Кильченский". Того ж року був виданий путівник по Дніпропетровську за авторством директорки Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького Горпини Ватченко та краєзнавця Григорія Шевченко. Він починався словами про те, що "через два роки наше місто буде святкувати 200-річний ювілей". Попри те, що в Дніпропетровському державному університеті вже тоді існував історичний факультет із потужною науковою школою, його представники не були залучені до передатування.
Місто на Кільчені проіснувало недовго. Збудоване в низині поблизу заболоченої місцевості, воно потерпало від повеней, а його мешканці часто страждали від хвороб. Потьомкін почав підшукувати краще місце для перенесення міста й знайшов його на правому березі Дніпра. Ця місцевість була вже заселена козаками: там існувала слобода Половиця (на місці історичного центру Дніпра) та паланкове місто Новий Кодак (на місці мікрорайону Червоний камінь).
На схилах пагорба, де Єкатєріна ІІ із супутниками згодом закладе Преображенський собор, був розбитий сад відставного січовика осавула Лазаря Глоби. Потьомкін придбає його й розпочне будівництво свого палацу, який сьогодні знаходиться у Парку Шевченка та належить студентам Дніпровського національного університету.
Отже, в січні 1784 року Єкатєріна ІІ наказала влаштувати губернське місто Катеринослав "для кращої зручності на правому березі річки Дніпро, біля Кайдаку". Поки нове місто розбудовувалося, його керівництво розміщувалося в Новому Кодаку — де-факто він і став Катеринославом, принаймні у документах. Саме тут 1787 року зупинялася Єкатєріна ІІ разом із почтом перед тим, як закласти Преображенський собор.
Більшість мешканців Катеринослава Кільченського переселилася до козацьких міст Самарчика-Новоселиці та Нового Кодаку. Те, що залишилося від поселення, перейменували на Новомосковськ і 1794 року остаточно перемістили до Новоселиці. Таким чином, із часом Катеринослав поглинув Половицю та Новий Кодак, а Новомосковськ — Новоселицю.
Історія Дніпра виглядає заплутаною і важко вкладається в традиційні концепції урбогенезу. Попри те, що "катеринославський" міф ніколи не заперечував факту існування козацьких поселень, що передували Катеринославу-Дніпропетровську, їх не вважали частиною історії нового імперського міста. Навіть історик запорозького козацтва Дмитро Яворницький вважав, що "місто Катеринослав є всеціло творіння князя Г.А. Потьомкіна". Після проголошення Незалежності України стало очевидно, що переосмислення історії Дніпропетровська було на часі.
Відтоді спроби переглянути усталений наратив про заснування міста Єкатєріною здійснювали чимало істориків. За більш ніж 30 років дослідники запропонували кілька козакоцентричних концепцій походження Дніпра, серед яких варто виділити три основні: "старокодацьку", "новокодацьку" та "старосамарську".
"Старокодацьку" концепцію ще на початку 1990-х років запропонував відомий історик Юрій Мицик. На його думку, датою заснування Дніпра слід вважати 1635 рік, коли польський уряд збудував над дніпровими порогами фортецю Кодак для стримання запорожців від набігів на турецькі землі. Тоді на прилеглій до фортеці території з'явилося поселення, відоме сьогодні як Старий Кодак. Втім, концепція Мицика є дискусійною: Кодацька фортеця розташовувалася за межами сучасного міста й кілька разів знищувалася, а отже прямої тяглості з Дніпром не має.
"Новокодацька" концепція пропонує вважати це запорозьке місто передтечею сучасного Дніпра. Вважається, що початок йому поклали вихідці зі Старого Кодаку, хоча точна дата заснування Нового Кодаку невідома. Деякі дослідники називають 1650 рік. Проте документальних підтверджень цьому, окрім свідчень катеринославського єпископа та краєзнавця Феодосія Макаревського, немає.
Натомість Старий та Новий Кодаки згадуються вже 1709 року в грамоті російського царя Петра І до гетьмана Івана Скоропадського про розшук козаків, що воювали на боці шведського короля Карла ХІІ. Найбільшим прихильником цієї концепції є дослідник Олександр Харлан, який присвятив дослідженню Нового Кодака чимало наукових праць. Її дотримується й автор цих рядків.
"Старосамарська" концепція є найбільш спірною й водночас найбільш медійною з усіх вищеперелічених. В її основі лежить переконання в тому, що на місці колишньої Богородицької (вона ж Новобогородицька; з 1730-х років відома як Старосамарська) фортеці (від неї залишилися вали у селищі Шевченко в Самарському районі Дніпра), збудованою у 1688 році для московських військ, ще з XVI століття існувало давнє запорозьке місто відоме під назвою Стара Самарь.
У 2000 році краєзнавці В. Камеко та В. Бінкевич опублікували краєзнавчий нарис "Городок старинный запорожский Самарь с перевозом", який дав поштовх подальшим археологічним розвідкам на залишках Богородицької фортеці. Починаючи з 2001 року розкопками на її території займалася археологічна лабораторія Дніпровського національного університету під керівництвом Ірини Ковальової, Володимира Шалобудова, Віктора Векленка та інших археологів, які й стали адвокатами "старосамарської" теорії. За багато років дослідники зробили чимало цікавих знахідок, зокрема монет та товарних пломб, які мали би переконливо обґрунтувати давнє козацьке походження Дніпра.
Головна її проблема полягає у тому, що Стара Самарь є містом легендарним – у буквальному сенсі слова. Жодна карта, жоден документ XVI–XVII століть не засвідчили існування Старої Самари. Не згадують про неї також й сучасники, що подорожували до Запорожжя (Еріх Лясота, Гійом де Боплан, Васілій Тяпкін та інші). Перші згадки про Стару Самарь з'являються лише в актах часів Нової Січі (1734-1775), як про містечко, що виникло поблизу Старосамарського ретраншементу (відбудованої Новобогородицької фортеці).
В основі "старосамарської" концепції лежить універсал короля Стефана Баторія від 20 серпня 1576 року, який підтверджував привілеї запорожців на угіддя й монастирі у пониззі Дніпра, зокрема й "містечко старовинне Стару Самарь". Документ виглядав би переконливо, якби не одна обставина: ще наприкінці XVIII століття російський історіограф Ґергард Міллер заявив, що універсал був підробкою, виготовленою за часів Нової Січі.
На думку українських істориків, козаки вдалися до фальсифікації, щоб захистити свої землі від зазіхань росіян, які зводили на запорозьких вольностях військові фортеці та селили іноземних колоністів. На думку Андрія Стороженка, текст універсалу списали з літопису Грабянки або Величка. Cам документ дійшов до нас у вигляді копії універсалу Богдана Хмельницького 1655 року, що перепідтверджував привілеї, надані запорожцям польським королем.
1841 року один зі списків цього універсалу опублікував Аполлон Скальковський у своїй праці з історії Нової Січі. Попри те, що оригіналу універсалу ніхто не бачив, саме на цей документ в редакції Скальковського на початку 2000-х і посилатимуться прихильники "старосамарської" теорії, жодного разу не піддавши критиці це джерело.
Втім, головним підґрунтям концепції є археологічні знахідки на території Богородицької фортеці. У 2001–2002 роках Володимир Шалобудов під час розвідки з металошукачем знайшов тут 160 монет різних країн, датованих XIV–XVIII століттями. Найдавнішою виявився золотоординський пул 1360–1380-х років. Серед інших знахідок — московські копійки царя Михайла Федоровича (1613), шведські драйпелькери та соліди короля Густава Адольфа (1633), однак переважну більшість нумізматичного матеріалу (понад 100 монет) становили російські мідяки, датовані 1730–1754 роками.
Головним же доказом існування Старої Самари ще в XVI столітті археологи вважали товарну пломбу з літерами "АКS" та датою "15Z4", яку знайшов Шалобудов за допомогою металодетектора. 2008 року ще одну пломбу з цифрами "Z5" виявили неподалік від розкопу, умовно названому "митницею". На підставі цих знахідок дослідники стверджували, що щонайменше з 1524 року Стара Самарь була великим центром міжнародної торгівлі на Дніпрі. Ірина Ковальова на підставі золотоординських монет навіть припускала існування тут поселення ще в часи пізнього середньовіччя.
Як не дивно, але на слабкість аргументів археологів почав вказувати колишній прихильник цієї теорії Віктор Векленко, один з керівників археологічної експедиції на Богородицькій фортеці. Він публічно заявив про те, що під час розкопок Старої Самарі так і не було виявлено культурного шару XVI століття, а знахідки пломб та давніх монет є поодинокими, тим паче незадокументованими належним чином.
Оскільки відомо, що у Гетьманщині та на Запоріжжі існувала змішана грошова система, датування поселення ранньомодерної доби не може базуватися виключно на нумізматичному матеріалі. Так само й знайдені поза культурним шаром неатрибутовані товарні пломби не можуть слугувати переконливим доказом існування міста на Самарі у XVI столітті.
Попри те, що три концепції урбогенезу пропонують доволі різні підходи до визначення першопочатків Дніпра, якийсь час між їхніми апологетами не виникало суперечок. Дискусія про передатування міста зародилася в колі патріотично налаштованих істориків та краєзнавців і набрала розмаху на зламі 1990-х і 2000-х років, коли Дніпропетровськ залишався здебільшого зрусифікованим містом, яке росіяни ще вважали "своїм". За тих умов сповідування будь-якої з цих концепцій було передусім виявом проукраїнської позиції, тож колеги ще не піддавали один одного серйозній критиці.
***
У 2026 році в історії Дніпра може повторитися ситуація 1976-го. Рік тому в підконтрольних мерії ЗМІ пожвавішав дискурс про необхідність перегляду дати заснування міста. Імпульс темі давала міська влада, що є доброю ознакою: у попередні роки дніпро(петро)вські чиновники були здебільшого байдужі до цієї проблеми. І хоч на перегляд урбаністичного міфу в умовах сьогодення існує серйозний запит від суспільства, але, як каже одне англійське прислів'я, "добрими намірами вимощена дорога до пекла".
Ще 2019 року міська влада зверталася до історичного факультету ДНУ ім. Олеся Гончара із пропозицією написати колективну монографію з історії міста — однак рукопис так і залишився невиданим. Цього разу мерія створила спеціальну комісію з передатування Дніпра, до якої увійшли місцеві історики та краєзнавці. Засідання відбувалися у закритому форматі, протоколи слухань не публікувалися, а непрозорість діяльності комісії породила враження, що від дніпрян хочуть щось приховати. Як і 1976 року, до її складу не залучили представників історичного факультету, окрім його колишнього декана на пенсії Сергія Світленка. Не запросили до дискусії й Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького.
Восени минулого року історики комісії оголосили, що вважають датою заснування Дніпра 1526 рік а Стару Самарь – попередником Дніпра (серед її членів не підтримали цього рішення Валентин Старостін та Ігор Кочергін). В якості беззаперечного аргументу, на додаток до "універсала Стефана Баторія" та товарної пломби "15Z4" апологети Старої Самарі почали посилатися на польського картографа Бернарда Ваповського (1475–1535). На фрагменті його мапи Європейської Сарматії, виданої в Кракові між 1526 та 1528 роками, дослідники помітили позначку на лівому березі Дніпра й ідентифікували її як Стару Самарь.
Втім, звернення до мапи Ваповського породило ще більше сумнівів у достовірності "старосамарської" теорії. По-перше, позначка, яку члени комісії вважають козацьким містом XVI століття, на відміну від інших населених пунктів, ніяк не підписана. По-друге, сама мапа є надто схематичною, щоб точно визначити розташування об'єктів на ній. Судячи з усього, ця позначка могла означати будь-що, наприклад, військовий табір, який міг розташовуватись десь між сучасними Обухівкою та Самаром.
По третє, дослідниця Тетяна Ґедзь атрибутує цю позначку, як і ще одну, місцем переправи через Дніпро. Оригінал мапи Ваповського був втрачений під час Другої світової війни; збереглися лише копії окремих її частин. Ані легендування мапи Ваповського, ані польську картографію XVI століття члени комісії з передатування глибоко не досліджували. Висунуте ними припущення про те, що на мапі Сарматії зображено Стару Самару, залишається лише гіпотезою.
Однак це не завадило історикам комісії запропонувати міській владі нову дату заснування Дніпра — 1526 рік. Якщо раніше прихильники концепції відштовхувалися від дати на торговій пломбі, то тепер — від року першого друку мапи Ваповського. Але ж матеріали для картографування збиралися в попередні роки й щонайменше відображають ситуацію 1521–1523 років. Виходить, що 1526 рік, запропонований комісією в якості дати заснування Дніпра, є не менш фантастичним, аніж 1776 чи 1787. Найабсурдніше в цій історії те, що одне місто вже веде свою історію від Старої Самарі – це місто Самар (до 2024 – Новомосковськ) у Дніпропетровській області.
Як і 1976 року, ще до офіційного затвердження нової дати заснування міська влада почала активно готувати до неї містян. У соціальних мережах силами підконтрольних мерії ЗМІ та муніципального "Музею історії Дніпра" розгорнуто потужну медіакампанію, що просуває Стару Самарь і 1526 рік як нову точку відліку міської історії. Якщо депутати на найближчій сесії міської ради підтримають пропозицію комісії істориків, то вже у вересні цього року Дніпро відсвяткує своє п'ятисотліття.
Копія мапи Ваповського за The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century by Karol Buczek. Wroclaw–Warszawa–Krakow, 1966
***
Більшість міст не знають точної дати свого заснування. Наше прагнення поставити конкретну точку відліку в біографії міста продиктоване не стільки бажанням історичної справедливості, скільки політичною кон'юнктурою та особистими вподобаннями окремих постатей. Люди, які піднімають меч боротьби з історичними міфами імперської Росії та Радянського Союзу, самі стають авторами нових. Чи усвідомлюють вони, що простують шляхом тих, хто святкував 200-річчя Дніпропетровська 1976 року чи 1500-річний ювілей Києва 1982-го — і також діяв з найкращих спонукань?
Сьогодні репутація української історичної науки та міської влади Дніпра опинилася під загрозою дискредитації. Визнавши датою заснування міста 1526 рік, ми не тільки не зруйнуємо старий імперський міф, але й створимо новий — ще менш переконливий і надійний, ніж "катеринославський".
Цим ми подаруємо нашим ворогам — і не лише їм — привід звинувачувати українських істориків у профанації науки та міфологізації минулого в угоду кон'юнктурі. Місто Дніпро справді має козацьке коріння – достатньо добре задокументоване для того, щоби його вишукувати серед гіпотетичних поселень. Тож не варто робити вибір на користь легенди, яка легко спростовується.
