Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти
Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.
Миколаїв та морську піхоту України поєднує багате історичне минуле. Минуле сучасної боротьби за незалежність нашої країни, починаючи з 2014 р. та минуле періоду Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.
Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому, місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.
У період Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Миколаєву також надавалося особливої уваги. Тут використовували локальний рекрутинг для служби на флоті УНР та морській піхоті, планували готувати кадри для майбутніх офіцерів.
23 травня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав наказ №70 "Про початок формування бригади Морської піхоти в складі трьох полків для несення служби". Було визначено, що кожен полк складається з трьох куренів (батальйонів), а кожен з куренів мав по 4 піхотні і по одній кулеметній сотні (роті).
Миколаїв розглядали як одну із ланок створення морської берегової оборони узбережжя Чорного моря (корпусу). За проєктом штаб 2-го відділу берегової оборони мав знаходитися в Миколаєві. Його перша артилерійська дільниця мала складатися з 3-х важких берегових батарей фортеці Очаків, друга – з 2-х батарей (в кожній по 4 гармати) у районі Миколаєва. До складу відділу мав входити 2-й полк морської піхоти, штаб і 2 курені якого також мали бути розміщені у Миколаєві, а 3-й курінь – дислокуватися в Очакові; тут же мав бути дислокований 2 ескадрон морської кавалерії. Як і в Одесі, в Миколаєві планувалося розташувати два інженерні взводи (телеграфний і телефонний), а у Очакові – півроту саперів та мотоциклетну команду. 2-й відділ сухопутної берегової оборони мали обслуговувати радіостанції Миколаєва та Очакова.
Вже на початковому етапі Морське міністерство зіштовхнулося з низкою проблем.Перш за все, проблема полягала у підборі командного складу цих штабів. На дані посади призначалися колишні офіцери Чорноморського флоту Російської імперії, які не були зацікавленні у створені та розвитку саме української морської піхоти.
Розуміючи трагічність ситуації Гетьманський уряд створює "Комісію по утворенню військових шкіл та академій" Наказом Військового міністра Української держави від 17 червня 1918 р. Вона мала вирішити проблему організації підготовки вмотивованого та українізованого офіцерсько - старшинського складу для флоту та морської піхоти. Для цього планувалося відкриття в Миколаєві Гардемаринської школи. Підготовчою ланкою для цієї школи мав стати Морський кадетський корпус. У свою чергу обидва заклади об'єднувалися у Морський корпус.
На період 1918 р. склалася така ситуація, що на території України опинилася велика кількість кадетів та гардемаринів, які приїхали додому після закриття більшовиками воєнно-морських шкіл в Петербурзі. Щоб ця велика маса майбутніх офіцерів флоту та морської піхоти не була перехоплена більшовицькою пропагандою, ними зайнявся Гардемаринський відділ учбової частини Головного Морського штабу.
Планувалося також для поповнення кадрових старшин залучати цивільну молодь з різною вищою та середньою освітою (інженерів різного фаху, педагогів, лінгвістів, агрономів та ін.), які прагнули пов'язати своє життя зі службою в Українському флоті. Для них була спрощена система навчання – 1 рік, тоді як гардемарини проходили його три роки. Це давало можливість поповнити кадри освіченими людьми, які б служили в інтересах української державності.
На вибір м. Миколаєва місцем дислокації першої кузні українських флотських офіцерів вплинуло й те, що на час початку формування цього закладу освіти статус Криму та Севастополя був ще не визначений. Через нестабільну ситуацію в країні розміщувати навчальний заклад там було б недоцільно, тому прийнято було остаточне рішення щодо відкриття Гардемаринської школи в м. Миколаєві. Було визначено будівлю – колишня Фельдшерська школа, на переобладнання та ремонт якої було виділено 40 тисяч карбованців.
У найкоротший термін планувалося набрати гардемаринів одразу на три курси: 3-й та 2-й курси мали поповнити колишні гардемарини та кадети Петроградського морського училища та Окремих гардемаринських класів. 1-й курс, як вже зазначалося, із числа цивільної молоді з середньою освітою віком від 17-ти до 21-го року. Загальний кількість гардемаринів повинна була складати 200 осіб.
Однак, не вдалося реалізувати проєкт по Морському корпусу. У листопаді 1918 р. було повалено Гетьманат П. Скоропадського і влада перейшла до Директорії УНР. Керівництву Директорії від попередньої влади дістався досить непоганий спадок – значна частина молоді, робітників суміжних професій, моряків колишнього Чорноморського флоту, які були українізованими, вмотивованими та військово навченими.
З 26 грудня 1918 р по 9 квітня 1919 р. Михайло Іванович Білинський посідає посаду морського міністра УНР. Завдяки високому потенціалу М.Білинського, який не полишав ідею створення Морського корпусу, 11 січня 1919 р. Директорією було затверджено закон про заснування Гардемаринської школи, про її штати та відповідні на це асигнування.
"П. 1 закону голосить: "Для підготовки молодих людей до служби в військовій фльоті заснувати воєнно-морську школу під назвою "Гардемаринська Школа". П. 6 голосить: " Докладені до цього тимчасові штати Гардемаринської Школи ухвалити і вважати їх дійсними з 1 жовтня 1918 року", що цілком зрозуміло, бо треба було оформити те, що хоч в малій частині, але існувало вже".
Планувалося, що Гардемаринська школа буде в Миколаєві, з таким розрахунком, що потім на її базі відкриють кадетські класи Морського корпусу спільно з Гардемаринською школою. Був й інший варіант – відкрити в Севастополі кадетські класи для Морського Кадетського корпусу.
Однак, ситуація склалася не кращим чином. Після того як війська Антанти окупували узбережжя Чорного та Азовського морів (січень 1919 р.), то про створення Гардемаринської школи і мови не могло бути.
Після 27 січня 1919 р. уряд Директорії, а з ним і Морське міністерство залишили Київ, захоплений більшовиками, та переїхали до Вінниці.
І все ж таки, М. Білинський порушує питання про відкриття Гардемаринської школи, але вже не в Миколаєві, а в м. Кам'янець – Подільський. "Був проведений новий "Закон про тимчасове улаштовання Гардемаринської Школи в Кам'янці на Поділлю".
П. 1 цього закону голосить так, що через те "що закон про заснування Гардемаринської Школи, ухвалений Радою Міністрів і аатверджений Високою Директорією 11.1.1919 р. № 107, по обставинам сучасного часу не може бути пристосований в повній мірі, на зміну і доповнення його видається нижеслідуючий закон".
Зміни в новому законі полягали в тому, що при Гардемаринській школі тимчасово повстають також 3 кляси для будучих підстаршин фльоти: муштрових, сигналістів і стернових, а також переведені відповідні зміни в грошових асіґнуваннях" [Шрамченко С. Українські Воєнно-морські школи//Воєнно-літературний журнал "Табор" ч. 15. – Варшава, Польща, 1931 р.,стор. 80-85; С.81].
Шкода, що даний проєкт не було реалізовано в Миколаєві, як і формування полку морської піхоти. Історично, південь України завжди був морським, тому й не дивно, що морська піхота повернулася до Миколаєва. Але це вже інший період, інша війна, хоча ворог залишився той самий.
У 2014 р. після анексії Криму морські піхотинці, які залишилися вірними присязі, вийшли на материкову частину України. Саме Миколаїв став неофіційною столицею морської піхоти України, місцем її відновлення та розвитку.
Місто як новий опорний центр допомогло у відновленні та доукомплектуванні підрозділів морської піхоти. Фактично, Миколаїв став логістичною базою для південного напрямку.
20 липня 2015 р. було сформовано 36 Окрему бригаду морської піхоти з місцем постійного дислокування м. Миколаїв. Відтепер історія морської піхоти та міста корабелів тісно пов'язана, адже з цього моменту розпочалась нова історія морської піхоти України.
Починаючи з 2014 р. тут проходили навчання та бойове злагодження, формувалися нові структури морської піхоти. Жителі міста та області поповнювали ряди 36 ОБРМП і тому наше завдання – передати нашим наступним поколінням дух морського піхотинця, який гартувався в результаті історичних подій; познайомити з історією легендарної бригади, воїни якої "Вірні завжди!".
Від 5 липня 2019 р. указом № 495 Президент України Володимир Зеленський присвоїв 36-й ОБрМП Командування морської піхоти ВМС ЗСУ ім'я контрадмірала Михайла Білинського.
"З метою відновлення історичних традицій національного війська щодо назв військових частин, увічнення пам'яті видатного військового діяча контрадмірала Михайла Білинського, ураховуючи високі показники у бойовій підготовці, зразкове виконання поставлених завдань ... постановляю присвоїти 36 окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України почесне найменування "імені контрадмірала Михайла Білинського" і надалі іменувати її - 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського", - йдеться в указі.
Командування ВМС ЗСУ розпочинає процес із підготовки особового складу для морської піхоти та флоту. В липні 2020 р. у м. Миколаєві на базі 198 Навчального центру Військово-Морських Сил України розпочала формування Школа морського піхотинця.
Контр-адмірал Олексій Неїжпапа зазначив: "Ми можемо побудувати кораблі, отримати сучасну військову техніку, але без вмотивованих, патріотичних та підготовлених людей, ця техніка ніколи належно не виконає поставлених завдань. Саме тому створення Школи морського піхотинця є черговим кроком на шляху розбудови професійної національної морської піхоти та флоту".
Підготовка майбутніх морських піхотинців відбувалася вже за стандартами НАТО і за тривалістю вона була більше ніж три місяців за модульним принципом.
Дисципліни: топографія, тактика, психологія, вогнева підготовка тощо. Найбільш інтенсивні заняття проходитимуть з фізичної, морської, повітрянодесантної підготовки, розвідувальної підготовки, виживання та протидії саморобним вибуховим засобам.
Школа морських піхотинців мала відрізнялася тим, що готувала "розумних автономних морпіхів", які повинні діяти самостійно, без тотального контролю штабів та командирів. Наприкінці курсу курсанти ставали справжніми українськими рейнджерами, які готові виконувати будь-яке бойове завдання у трьох стихіях: на землі, у повітрі та на морі.
Підготовка особового складу вимагає величезних зусиль, від того наскільки підготовлений боєць (фізично, технічно, морально) залежить боєздатність Збройних Сил України!
З початком широкомасштабного вторгнення Школа морського піхотинця продовжувала діяти аж до травня 2023 р. Далі, на базі школи, було створено Навчальний центр з базової військової підготовки, адже того вимагали умови часу.
Наша 36 ОБрМП перебувала на початку 2022 р. на Маріупольському напрямку і приймала участь, безпосередньо, у обороні міста Маріуполь, у повному оточенні.
Символ незламності морської піхоти – 36 ОБрМП, втратила велику кількість особового складу та техніки. Знову довелося відновлюватися з "нуля", але тепер бригада підійшла до цього процесу більш конструктивно та відповідально. Розраховуючи на власні сили, вкладаючи "серце й душу" морпіхи 36-ї ОБрМП починають створювати навчальний центр, де базову військову підготовку проходитимуть майбутні морські піхотинці саме для їхньої бригади. На посаду інструкторів запрошуються військові з бойовим досвідом, які знають як підготувати рекрута. Вже у березні 2025 р. до Навчального центру 36 ОБрМП зайшли перші майбутні "Рекси".
Отже, для нормального формування професійної, сучасної та боєздатної морської піхоти України важливе значення має саме підготовка майбутнього морпіха на фізичному, тактичному й психологічному рівнях, а також професійна військова освіта. Це є основа, на якій будується ефективність і виживання морської піхоти на полі бою. Окрім того, важливою складовою будь-якої підготовки є патріотичне виховання, про яке часто забувають і не приділяють належної уваги.
Як ми бачимо, сьогодні навчальні заклади є фундаментом підготовки морського піхотинця. Якщо раніше вони виконували переважно базову функцію швидкої підготовки та ідейного згуртування, то нині – це комплексна система формування висококваліфікованого, психологічно стійкого й усвідомлено вмотивованого військовослужбовця, здатного діяти в умовах сучасної війни.
Приєднуйся до 36 ОБрМП! З питань рекрутингу звертайся за телефоном: 0970303636
Стань одним із незламних!
