Щоденник Степана Федака-Смока
"Примушую себе взяти перо в руки. Треба би збожеволіти, убитися, відректись усього українського, свого існування. Чи це можливо? Тут, на українській землі, звільненій від більшовицької влади, тут після стільки років самовідреченої боротьби найти смерть – з руки українця".
Дещо цікавого і напевне резонансного та суспільно значимого в розвиток публікації про Степана Федака ("Смока"). У мене цікавилися, чи є щось у справі про обставини вбивства 30 серпня 1941 року в Житомирі провідних діячів ОУН Омеляна Сеника і Миколи Сціборського. Є. Подаю витяг із рукописного щоденника Степана Федака.
"31.VIII, неділя.
Примушую себе взяти перо в руки. Треба би збожеволіти, убитися, відректись усього українського, свого існування.
Чи це можливо? Тут, на українській землі, звільненій від більшовицької влади, тут після стільки років самовідреченої боротьби найти смерть – з руки українця.
Факти! Дня 30.VIII 1941 р. о год. 19.15 ішов вул. Гімназіяльною – тепер більшовицька назва Ів. Франка Сеник Омелян та інж. Сціборський Микола, оба з проводу ОУН від 1928 р. При висоті дому ч. 7 підбіг до них зі заду якийсь чоловік. Вистрілом зблизька, з заду лівого уха убив Сеника. Куля вийшла над насадою носа. Сеник на місці упав. В моменті стрілу Сціборський обернувся і дістав кулю у правий кінець бороди, яка вийшла в лівій стороні шиї. Кинувся утікати в сторону вул. Базарної, відбіг около 100 кроків, завернув на другу сторону вулиці й здовж домів пішов у напрямі гімназії, де зараз находиться військовий лазарет. Підійшов до вартового та сказав: "Die Bolshewiken ershossen" (Прим. – "Більшовики розстріляли"). Тут тільки допомогли донести його у шпиталь. Цілу дорогу позначив кров'ю. І у будинку гімназії, яку протягом 8 років відвідував, на німецькому операційному столі помер від упливу крови.
Убійник по пострілах кинувся назад до втечі та побіг на город сусіднього дому. Заалярмовані стрілами німецькі вояки пробували його задержати, коли ж він попробував, витягнувши пістолю, цілити – застрілили його та зразу ж на місці проступку закопали.
Пістоля – автомат, зі совітською звіздою! У блюзці зашитий паспорт совітський на ім'я Козій Степан, з Любачева, обл. Львівська, та пропуск львівського комітету до Василькова.
…ідемо на місце. …на землі лежить Канцлер (Прим. – псевдо Сеника). Знімаю біле простирадло. Очі відчинені. Дивиться на мене. Ось так здається, що скаже: "Смочку, не треба ще вмирати. Україна потребує нас усіх!"
Як це я так безчуттєво дивлюся на все це. Здається це все чужі люде. Нічого в мені не рухається. Слухаю вияснень. Свідок убивства німець, на городі сусіди німці. Усе німецьке, і я німецький урядовець.
А тут! Лежить, стільки років – усе для одної цілі – з рук вдячного патріота – лежить на українській землі – на німецькому городі – вічний революціонер – за волю України. Що за прокляття лежить на Тобі Український Народе?
Друже мій милий! Якщо твоя душа блукає десь над Житомиром – скажи мені – чого ж ще треба на тій тернистій українській дорозі?"…
Далі – ще деякі подробиці зі щоденника, які можуть бути важливими і цікавими для дослідників обставин убивства Омеляна Сеника і Миколи Сціборського – цієї резонансної події, яка й досі викликає багато запитань, сповнена низки версій і загадок. Можливо відповіді будуть знайдені в інших розсекреченених справах із архівів радянських спецслужб.
Щоденник зберігається у справі № 5, том № 2 ГДА СЗРУ. Він був знайдений у серпні 1944 року у Львові у помешканні колишнього заступника голови Українського центрального комітету (УЦК) Паньківського. Записи датовані проміжком 7 липня – 21 листопада 1941 року.
