Козацький хрест і тризуб на могилі вояка Армії УНР у Франції

Могила 16-літнього вояка Армії УНР із Харківщини. Одного із сотень, долі яких переважно невідомі. Оскільки багато старших чоловіків вважали, що "то не їх війна", за Україну пішов боротись юнак. Павло Роговий захищав Україну в складі 2-го Запорозького полку під командуванням Петра Болбочана, а згодом – у 1920 році – вже ройовим (командиром відділення) в складі 6-ї Січової дивізії під командуванням Марка Безручка допоміг врятувати Польщу від московської окупації. Як і тисячі вояків Армії УНР вірив, що поляки допоможуть відвоювати Україну.

Однак українське військо в листопаді 1920 року опинились в польських таборах інтернованих. Згодом побратими згадували бойовий і життєвий шлях Павла із Харківщини.

"До Української Армії вступив літом 1918 р. 16-літнім юнаком. Прийнятий до Богунівського сотні 2-го Запорізького полку. Сотня ця, після повалення гетьманату, розгорнулася у Запорізький ім. Богуна полк, в складі якого брав участь у всіх боях і походах Запорожців до грудня 1919 р., коли захворів на тиф і захоплений поляками в полон".

24 листопада 1919 р. інтернований у м. Війтівці (тепер Хмельницького р-ну Хмельницької обл.). До 24 квітня наступного року перебував у польських таборах для інтернованих українських вояків в Ланцуті та Бересті.

"Коли, після підписання Варшавського договору, звільнений, вступив до 6-ї Стрілецької Січової Дивізії, в складі якої перебув до закінчення збройної боротьби". Учасник кампанії 1920 р., брав участь у боях з більшовиками. В складі Армії УНР 21 листопада 1920 року перейшов на західний берег Збруча в районі с. Токи, де вже вдруге інтернований польською владою. Карався у м. Олександрів-Куявський. Станом на квітень 1921 р. – ройовий 50-го куреня 17-ї бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії.

У 1924 р. виїхав до Франції, у шахтарський регіон Ельзас, що на кордоні із Бельгією та Люксембургом. "Відразу став на працю в металюрґійному заводі в Кюнтанжі й тут пропрацював безперебійно 40 років". Дружина, пані Анастасія Рогова з роду Кравченко (Anastasie Кravtohenko), одна з організаторок українського життя в Альґранжі. Подружжя виховало сина Едварда (Edouard Paul Rogovy), який народився 24 квітня 1932 в Кюнтанжі. Син став свідомим українцем в когорті молоді громади, "яка з 1947 року почала цікавитися українськими справами і потім повністю пірнула в них".

Помер Павло після важкої недуги на 68-му р. в лікарні Альґранжа 27 березня 1969 року. Похований на місцевому цвинтарі. "В похоронах взяли участь численні українці й чужинці, що свідчило про пошану якою Покійний користувався у своїх земляків і в чужинецькому оточенні... Співав церковний хор під управою п. Л. Лисенка". Залишив у смутку сина, невістку й онуків. Син Едуард помер 11 травня 2006 також в Альґранжі (Algrange, Moselle, Grand Est, France).

Невістка Ольга Рогова (Rogovy), уроджена Смольська (Smolski), померла 84-річною 27 травня 2019 року у сусідньому місті Тіонвіль (народилася 13 травня 1935 року в Марей-сюр-Бель департамент Дордонь). Залишила двох доньок — Оксану (Oxsanna Rogovy) та Наталю-Соню (в заміжжі - Redelsperger). У Павла щонайменше троє правнуків.

У липні 2026 року мені пощастило відшукати могилу Павла. Поки інші учасники експедиції прибирали раніше віднайдені могили. Його нащадки подбали про чудовий пам'ятник із козацьким хрестом, тризубом та українським написом (рідкість на українських могилах у Франції). Написали правильно назву міста: Kharkiv. Цей пам'ятник відчувається серцем – наш!