Спецпроект

Лише раби возвеличують своїх катів

Цар Петро I - один із найжорстокіших катів України. Наведемо лише декілька не згаданих у фільмі фактів, що стосуються політики Петра I щодо України та українців, які "зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже".

"Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!"

Василь Симоненко

У суботу 11 грудня, на каналі "Інтер" майже годину демонструвався названий "документальним проектом" російській фільм 2007-го року "Шукачі. Убивця Петра I".

Його автори, шляхом замовчувань та свідомих перекручень історичних фактів, фактично поставили собі за мету глорифікацію московського самодержця Петра I. На жаль, це вже давно стало нормою московської історіографії

Звісно, не можна заперечувати ролі Петра I у намаганні перевести стрілки подальшого розвитку московської державності - на той час цілковито азіатської за своєю сутністю та менталітетом - на європейські рейки, "прорубати вікно в Європу", що йому, з точки зору історичної ретроспективи, певною мірою вдалося зробити.

Здійснювалося це, безперечно, досконало опанованими - на відміну від грамоти, бо писав цар із грубими помилками - азіатськими методами державного управління. Наріжними каменями цих методів були кривавий терор щодо підданих та абсолютна неповага до Людини, як до вінця Божого творіння.

Тиран і кат з європейськими аспіраціями, Петро I помер, покинутий усіма. Причина його смерті достовірно не встановлена. Автори фільму припускають, що це могло бути отруєння.

До речі, обставини смерті царя Петра I майже не відрізняються від обставин смерті іншого кривавого московського тирана вже іншої історичної доби Йосифа Сталіна, який також помер на самоті, покинутий усіма. І є обґрунтовані припущення, що його також було отруєно.

Щоправда, Росія, яка за указом 1713 року царя Петра I стала називатися московська держава, європейською державою в повному розумінні цього слова так і не стала.

Запозичивши в Європи лише зовнішні позірні форми державного управління - вибори, парламент, тощо - навіть сучасна Росія лишається на ментальному рівні радше азіатською державою.

Свідченням цього, зокрема, є несамовитий розгул корупції, свавілля державних чиновників, цілковита відсутність свободи слова в умовах підконтрольності державі всіх друкованих та електронних (окрім, хіба що інтернету) ЗМІ, наявність цензури, систематичне порушення декларованих державою прав і свобод громадян, та ж 31 стаття Конституції щодо свободи зібрань.

Показаний на "Інтері" упродовж майже години фільм фактично не містить критичних висловлювань на адресу Петра I, окрім хіба що побіжних і несуттєвих. А той же Лев Толстой, яким, як і Достоєвським, так захоплюється печерний українофоб і одночасно гуманітарний міністр Табачник, писав про Петра I наступне:

"С Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории... Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует... сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелий - ящиков с водкой... коронует бл..дь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына... и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников Ему".

При цьому пан Табачник, звісно ж, свідомо лукавить, стверджуючи, що українських письменників рівня Толстого та Достоєвського просто не існує в природі, замовчуючи при цьому причину такого дійсно ганебного явища.

Причина ж полягає в тому, що за білої московської імперії українська мова перебувала де-юре й де-факто під тотальною забороною, а за червоної імперії, у 30-х роках минулого століття, було винищено практично всіх українських письменників та чи не всю україномовну інтелігенцію. Про це, ніби, пан Табачник писав навіть у своїй докторській дисертації.

До речі, публічного захисту дисертації не було, а сам текст дисертації недоступний у відкритих джерелах, що, треба думати, є свідченням її доленосного значення для вітчизняної історичної науки. Якщо брати до уваги те, як високо "злетів" громадянин Табачник на момент "захисту" докторської дисертації, то можна припустити, що жодного захисту не було взагалі, а доктором він став цілком незаслужено.

Як, до речі, і полковником запасу Збройних Сил України - і це при тому, що в армії не служив і дня. От тільки звання полковника запасу в нього потім відібрали, а звання доктора історії іще ні.

Чи ж не блюзнірськими історичними міфологемами міністра Табачника керується також і канал "Інтер" та його власник, а за сумісництвом іще й перший "есбеушник" країни пан Хорошковський, дозволяючи фактично вихваляти та прославляти кровожерного московського ката й тирана Петра I на всю Україну?

Лев Толстой є загальновизнаним світовим авторитетом не лише для міністра Табачника чи автора цього допису. Тож треба думати, що вище наведена характеристика царя разом з іншими, наприклад, "це той перший, що розпинав нашу Україну" Тараса Шевченка - має бути присутня якщо не в підручнику з історії для школярів (беручи до увагу наявність у цитаті загальновизнаного світового рівня класика російської літератури не зовсім нормативної лексики), то, принаймні, у майбутньому спільному для України та Росії посібнику для вчителів історії.

Але будемо вважати, що пан Табачник прочитав до цього не всього Льва Толстого, і вище наведена характеристика царя Петра I була для нього одкровенням. Тож, якщо пан Табачник не позбавлений хоч крихти порядності, то тепер йому вже буде зовсім не з руки порушувати відомий дискурс Льва Толстого "не лгать умалчиванием".

А саме це міністр по-блюзнірському намагався робити, і робив останнім часом, даючи очевидні й приховані вказівки замовчувати або просто тупо "вимарувати" зі шкільних підручників історії загальновизнані та загальновідомі факти щодо Конотопської битви, героїв Крут, повстанців Холодного Яру, жертовних вояків ОУН-УПА чи етнонаціонального підґрунтя більшовицького Голодомору.

У фільмі "Шукачі. Убивця Петра I" озвучується іще одна, жодним письмовим джерелом не підтверджена, побрехенька стосовно причини смерті царя - буцімто той помер від застуди після того, як під час весняного розливу Неви, кинувся в річку рятувати потопаючих. Але це вже дещо нагадує сон рябої кобили. Адже справжній, а не вигаданій, історії невідомі факти, коли кати рятують своїх жертв, свідомо наражаючи на небезпеку власне життя.

А тепер наведемо лише декілька не згаданих у фільмі фактів, які стосуються політики Петра I щодо України та українців, які, за словами царя Петра I, "зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже".

1708 рік. Поголівне - за різними оцінками, понад 14 тисяч - знищення населення гетьманської столиці Батурина, разом із жінками та дітьми. Саме місто після пограбування було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем.

Понад 30 тис. явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи позбавлено життя іншим чином. Для залякування мирного українського населення трупи невинно убієнних сплавляли на плотах.

1709 рік. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький. Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.

1713 рік. Московія за наказом Петра змінює назву на "Росія" - грецьке звучання слова "Русь". У такий спосіб московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, привласнили тисячолітню історичну та духовну спадщину русинів-українців.

104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків.

"Вікно в Європу" - місто Санкт-Петербург зводилося за примхою самодержця на кістках тисяч і тисяч українців.

1722 рік. Зі створенням Малоросійської колегії було фактично покладено край державній системі управління України.

Цар Петро I - один із найжорстокіших катів України. Його злодіяння проти українського народу цілком спів мірні зі злодіяннями Гітлера чи Сталіна, дифірамби яким українці ніколи не співали навіть в умовах іноземної окупації.

Лише раби возвеличують своїх катів! Невже ж редакційна рада каналу "Інтер" цього не розуміє?

А якщо розуміє, то з якою метою вона вдається до профанації історичної пам'яті українського народу, демонструючи сумнівні фільми іноземного виробництва в стилі сталінського агітпропу, без жодних коментарів і застережень?

Чи не краще було б, замість того щоб прославляти катів власного народу, реалізувати, наприклад, авторський документальний проект під робочою назвою "СРСР - імперія зла. Чому обдаровані патріотично налаштовані представники української творчої інтелігенції - Василь Симоненко, Володимир Івасюк, Алла Горська та багато інших - пішли з життя молодими за нез'ясованих обставин?"

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.