Омелян Ковч - священик концтабору Майданек

"Він дав свою душу за стадо,

За правду, як пастир-герой".

Так охарактеризував життя Омеляна Ковча поет Микола Галичко, присвятивши отцеві поему "Добрий Пастир".

Омелян Ковч - греко-католицький священик, але в першу чергу Людина, яка служить взірцем для усіх поколінь. Він був патріотом та відданим служінню Богові, а його віра залишалась незламною навіть у найскладніших життєвих ситуаціях.

Він народився 20 серпня 1884 р. у сім'ї священика у найбільшому гуцульському селі - Космачі Косівського району, що на Івано-Франківщині. Упродовж 1905-1911 рр. навчався в Римській колегії святих Сергія і Вакха.

У 1910 р. одружився з донькою буковинського священика Марією-Анною Добрянською. Наступного року прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина і розпочав душпастирську працю у Підволочиську, 1912 р. виїхав до Боснії, щоб служити серед українських греко-католиків в окрузі Прієдор.

Під час Першої світової війни отець Ковч повернувся в Галичину, на Рогатинщину, а в 1919 р. став капеланом Української галицької армії. Після об'єднання УГА з армією УНР під час боїв він потрапив у радянський полон, з якого йому вдалося втекти.

Повернувшись в Галичину, Ковч був арештований поляками та відправлений до концентраційного табору.

Після звільнення із польського концтабору протягом 20 років Омелян Ковч жив і душпастирював в Перемишлянах. У 1922 р. його призначено парохом цього міста.

На той час Перемишляни були містечком трьох національностей - української, польської, єврейської. Отець Ковч доклав чималих зусиль, аби допомогти українцям самоідентифікуватися: він залучив кошти на відбудову храму, за його ініціативою споруджені читальня "Просвіти" і кооператив у селі Коросні.

Польській владі діяльність та погляди українського священика не подобалися. У домі Омеляна Ковча часто відбувалися поліцейські ревізії (упродовж 1925 - 1934 рр. було проведено майже 40 обшуків), на пароха накладали короткотривалі арешти та стягували грошові штрафи.

Під час окупації Галичини радянськими військами у 1939 р. священик і надалі відкрито відстоював права людей, наскільки це було можливо боронив своїх сусідів.

Часто парафіяни не розуміли свого пароха.

Вважаючи, що настав час помститися за кривди польського окупаційного режиму, вони робили спроби відібрати майно у поляків, проте отець Ковч засуджував такі дії, що їх заохочувала радянська влада.

Зарештований НКВД Омелян Ковч уникнув можливої смерті завдяки бомбардуванню на початку німецько-радянської війни - це дозволило отцю утекти з-під арешту.

Коли в Перемишляни увійшли нацисти й почали масове винищення євреїв, о. Ковч звернувся із закликом не співпрацювати з новою владою і не брати участі в антиєврейських акціях наперекір нацистським постановам, хоча за допомогу євреям нацисти карали смертю.

Отець Омелян Ковч

Виявом особистої мужності панотця було укривання євреїв, особливо дітей. Урятувати їх від неминучої загибелі допомагали фальшиві свідоцтва про хрещення, що присипляли пильність нацистів та поліцаїв.

Хоч хрещення євреїв було небезпечним, усе ж о. Ковч свідомо й відкрито їх хрестив. До о. Ковча звернулося за різними даними від 600 до 2000 євреїв.

Багато було серед них таких, які йшли на це без релігійних переконань, лише в надії на порятунок. Різні священики остерігали О. Ковча, радили публічно і громадою не хрестити.

Син Омеляна Ковча Мирон згадував, що він також просив батька, аби той утримався від хрещення євреїв:

"Я кажу татові, - чого ті жиди ще приходять, чей же бачать, що хрещені, що не хрещені - німці не беруть того до уваги, а вбивають усіх їх поголовно, мало того, що виловлюють давніше хрещених, аж до четвертого і п'ятого покоління жидівського походження, а тата їхні охрещення наражають на прикрощі з боку німецької поліції".

30 грудня 1942 р. о. Ковча арештувало гестапо.

Допитували його у тюрмі на Лонцького у Львові. Від отця вимагали визнання вини і відмови від подальшого хрещення євреїв, а також відмови від протестів засудження дій нацистської влади. Але він залишився несхитним.

Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в'язниці. До цієї справи навіть долучився особисто митрополит Андрей Шептицький. Але клопотання про порятунок о. Омеляна були безуспішні. У в'язниці отець правив Літургію.

Після відмови підписати зобов'язання про відмову допомагати іншим о. Ковча в серпні 1943 р. перевезли до концтабору "Майданек" біля Любліна, де він отримав №2399.

Перебування у концентраційному таборі він вважав місіонерством. Тут о. Омелян ніс зневіреним віру, надію, любов, ділився просфорою, сповідав, причащав, хрестив. Як духовна особа, він служив усім людям, незалежно від їхнього походження та конфесійної приналежності.

Ікона блаженного Омеляна, подарована Любліну Українським католицьким університетом

Отець Омелян в одному із листів до рідних писав:

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?...

Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці.

З усіх присутніх я тут одинокий священик... Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. ...Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться."

В іншому листі до близьких він написав:

"Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов... Нехай Господь помилує їх".

За офіційними даними, в'язень №2399 помер 25 березня 1944 р. від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги.

Про отця Омеляна Ковча широкий світ довідався, коли Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним мучеником під час своєї подорожі в Україну. 9 вересня 1999 р.

Єврейська Рада України присвоїла о.Ковчу звання "Праведник України", а 2009 року його визнано покровителем усіх священиків УГКЦ.

Люди та церква про нього не забувають: у музеї "Тюрма на Лонцького" вшановують пам'ять про ув'язненного святого, у Польщі - зняли фільм "В'язень Майданeка", а на Перемишляншині - малюють ікони та лаштуються встановити пам'ятники.