Нове в шевченкознавстві від Азарова та старе в геометрії від Януковича

9 березня 2011 року в Каневі Ніколай Азаров (котрий родом із Калуґи), з превеликою втіхою закликав нас, підвладних йому українців, молити Господа за Вкраїну "в останню, тяжкую минуту". Бо вона вже, на його думку, настала. І сказав, що це такий "Заповіт" Шевченка. Коли ті слова з іншого вірша: "Чи ми ще зійдемося знову?".

У Національній опері "Заповіт" цього року вперше за роки незалежності не співали. Не велено було. Його процезурували: Олексій Паламаренко (боязкий син Героя України Анатолія Паламаренка) пропустив слова:

...Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани, і гори -

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога...

Бо це, бачите, "розпалювання міжнаціональної ворожнечі". Кримінал. Заклики до насильства над владою, яка відчуває себе ворожою українському народові.

Якщо влада Азарова-Януковича доживе до наступного березня, то "Заповіт" не тільки не співатимуть на офіційних "ушануваннях", а й не читатимуть навіть у такому куцому варіянті.

Тоді доведеться Миколі Матусевичу і Мирославу Мариновичу знову прориватися на сцену і заводити «Заповіт», як це вони зробити у Київській філармонії 1977 року. І 23 квітня заарештовані були як члени Української Гельсінкської Групи.

Нагадаю, що минулого 2010 року Янукович старанно, по складах читаючи промову на могилі Тараса Шевченка в Каневі, мимоволі зробив відкриття в геометрії:

...Возвеличу

Малих рабів отих німих!

Я на сторонІ кОла їх

Поставлю слово...

У Шевченка досі було "і на сторОжі кОло їх". А сторони доти мали трикутники, чотирикутники, многокутники... Коло сторін не мало.

Що візьмеш із цих чужинців - дрімучих неуків і невігласів, які вперше на своєму віку побачили вірші нашого Шевченка! Вони з іншої культури.

Точніше, вони поза будь-якою культурою взагалі.