Спецпроект

Відповідь Юрію Шимку

...Також неправдою є те, що я намагався відмінити лекції Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що проОУНівські елементи тиснуть на організаторів моїх лекцій. Такого я не бажаю нікому іншому. Лист п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців є повні подібного невігластва і брехні.

Мені шкода витрачати час на захист своєї особи, натомість варто унаочнити читаючій публіці рівень щирості й розуму деяких полемістів.

Останнім часом з'явилися аж чотири відомі мені публічні напади на мене й на мою наукову роботу, написані провідними бандерівськими діячами в Північній Америці, між ними "Відкритий лист" Юрія Шимка, де питається: "Як професор Химка смів представити зовсім непрадиві факти?"

Визнаю, що один факт, що його цитує автор "Відкритого листа", є неправдивий: коли я написав, що п. Шимко виголосив 20 липня 1985 р. промову у провінційному парламенті. Неправдивий, бо промова, хоч виголошена п. Шимком 20 липня в Оттаві, виголошена була на мітингу канадських українців перед федеральним парляментом.

Той мітинг протестував проти застосування у процесах над людьми, звинувачуваними у військових злочинах, доказів, які були отримані від совітів.

Я маю фотокопію його промови - навіть із його підписом - де можна знайти такі слова: "Сьогодні ми єднаємося з єврейською громадою Канади у відзначенні пам’яті шести мільйонів жертв Голокосту, скоєного нацистським режимом. Ми також у рівній мірі єднаємося з українською громадою у відзначенні пам’яті семи мільйонів жертв совєтського геноциду, скоєного великим штучним голодом в Україні".

Як я міг написати той неправдивий факт, що п. Шимко промовляв такі слова не на мітинґу перед федеральним парламентом, але у провінційному парламенті? Бо помилився.

Документ мав дату і місце виголошення (Ottawa, Parliament Hill). Я неправильно це тлумачив. Тому дякую Орестові Мартиновичу, який з’ясував правдивий контекст і вказав на статтю в "Ukrainian Weekly", де згадано цю промову п. Шимка.

Люди помиляються. Навіть п. Шимко у "Відкритому листі". Він, приміром, пише: "Всупереч світом признаних доказів про те, що масове вбивство польських воєнно-полонених у Катині було скоєне руками радянської влади, Химка твердить, що за доказами свого студента Пера Рудлінґа, причетниками тих жорстоких вбивств були також члени Буковинського Куріня ОУН-М."

Але ж я виразно писав про Хатинь у Білорусі - а отже, про зовсім інший злочин, справді скоєний нацистами й шуцманами.

Також п. Шимко згадує Пера Рудлінґа і трохи далі в листі Ґжеґожа Россолінського-Лібе як моїх студентів-аспірантів. Аж ніяк не хочу відхрещуватися від колег, але треба уточнити, що д-р Рудлінґ зробив свій докторат під керівництвом професора Девіда Марпльза і що, хоча д-р Россолінський-Лібе провів один рік у Канаді під моїм керівництвом, він почав і завершив свій докторат у Німеччині.

Натомість, д-р Богдан Клід, про якого п. Шимко має кращу опінію, почав свій докторат під керівництвом блаженної пам'яті Івана Лисяка-Рудницького, але завершив під керівництвом горезвісного Химки.

Але я не відповідальний ані за те, що пише Клід, ані за те, що пише Рудлінґ – я відповідальний за те, що я сам пишу.

Також п. Шимко стверджує наступне: "з 1976 року Джон Химка за офіційним дозволом Кремля у Львівському університеті досліджував радянську документацію для своєї докторської дисертації на тему С. Бандери та "фашистської" ОУН".

Залишу ту єрунду про Кремль, але п.Шимко легко міг би перевірити й пересвідчитися, що темою моєї докторської дисертації була польська соціал-демократія і український радикалізм у Галичині в 1860-их – 1890 рр.

Також неправда, ніби "Химка не соромився підписати петицію, щоб унеможливити та замовчувати виступи та лекції в Канаді і США українського історика Руслана Забілого". Текст петиції не вимагає відмінити лекції п. Забілого. Інакше я б не підписав.

Хоч я й був приголомшений тим, що п. Забілого запросили виступати в рамках семінарів Канадського інституту українських студій (КІУС), у своєму листі до директора КІУСу від 2 жовтня 2012 року я написав:

"Я не пропоную відкликати запрошення Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що мене запрошують доповідати в академічному середовищі, після чого проОУНівські елементи в українській та українознавчій громаді тиснуть на організаторів, щоб відкликати запрошення. Такого я не бажаю нікому іншому".

"Відкритий лист" п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців повні подібного невігластва і безсовісної брехні.

Не можна і не варто відповідати на всі наклепи і перекручення, але маю надію, що наведених прикладів вистачить, щоб люди підходили до таких пасквілів із належною обережністю.

P.S. "Історичної Правди": переклад англомовної статті Джона-Пола Химки про погром 1941 року у Львові, з розміщення якої на ІП почалося незадоволення істориком серед окремих наших читачів, дивіться у розділі "Студії"

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.