Звідки беруться міфи від ПР про "фашистів"

Стратегія влади в підготовці до наступних виборів уже стала очевидною для всіх. Проєвропейський, демократичний, істинно православний, високо гуманний "защітнік Родіни" Янукович – проти "воїнствующіх фашистів, нацистів і антисемітів".

Ця технологія відпрацьовується щодня з екранів телевізорів, заливається в голови людей за допомогою щедрих цитувань та інтерв'ю регіоналів. На допомогу професійним клоунам по типу колєсніченків, богословських, табачників приходять більш "виважені" спікери, як-от Колесніков та Герман.

Основою цієї риторики є відверте фальшування української історії із тавруванням героїчної боротьби ОУН і УПА, і, отже, усіх тих наших сучасників, хто цих героїв вшановує.

Ця вся брехня не нова. Її придумали не регіонали. Ці історичні легенди ретельно створювалися досвідченими спеціалістами з КГБ.

Просто зараз ця карта витягується з колоди, щоб стати виборчим "джокером".

Здавалося б пройшло багато років із того часу, як із повстанням Незалежної України багато міфів були визнані брехливою пропагандою й викинуті на смітник історії, а синьо-жовтий прапор та тризуб "українських буржуазних націоналістів" стали державними символами України.

Хто б міг подумати, що на третьому десятку незалежності хтось витягуватиме на світ Божий цю маячню, та ба, робитиме з неї майже офіційну пропаганду вільної України, за яку віддавали своє життя сотні тисяч членів ОУН та воїнів УПА? А червоний прапор, під яким здійснили чи не найбільший в історії злочин проти людства – вільно майорітиме на державних святах в Україні?

Знову, уже в незалежній Україні, українці повинні доказувати, що мають право на власну історію, мову, релігію та власне майбутнє. Що вони не є "фашистами", "нацистами"," антисемітами", "агентами Ватикану", "ворогами народу" – а європейським християнським народом хліборобів та воїнів.

Найсумніше те, що доводити це потрібно, у першу чергу, не зовнішнім ворогам, а власній "українській" владі.

Партія регіонів шукає ворога для поділу країни, створення суспільного конфлікту та консервації в такий спосіб влади в 2015 році.

В міжнародному контексті такий ворог - для інших, внутрішньополітичних цілей - потрібен і в інших країнах.

Режиму Путіна такий ворог потрібен для маскування провальної економічної політики і перетворення Росії у сировинний придаток Європи; Польщі – для моральної компенсації "великопольському гонору" виборців за втрачені "східні креси"; Німеччині – для применшення негативної ролі німців в часи нацизму; єврейським правим – для створення нових антисемітів.

І найпростіше "зліпити" образ такого ворога з українців. Адже, маючи де-юре свою країну, ми залишаємося бездержавною нацією де-факто. Тому наша держава не захищає українців. Скоріше, навпаки, пропагує українофобію.

Стереотипи про українців-"колаборантів-ворогів-антисемітів" створювала радянська пропаганда. Усі ці звинувачення ретельно "легендувалися", підкріплювалися "історичними документами". Працювали ґрунтовно, на майбутнє.

Історія повторюється у вигляді фарсу.

І якщо в 60-70 роки минулого століття ці легенди створювали генерали й полковники могутнього КДБ – то зараз їхні "труди" тиражують колишні "шістки" і "стукачі".

Але документи не горять, і все таємне стає явним. Рано чи пізно.

Спробуємо на прикладі одного випадку проілюструвати походження теперішньої пропаганди ПР. Мова піде про "антисемітизм" українських націоналістів, зокрема, багаторічного голови ОУН Ярослава Стецька.

Одним з основних "документальних" підтверджень міфу про "антисемітизм" ОУН є так звана "біографія" Стецька. Як стверджувала радянська пропаганда, він написав її, будучи під німецьким арештом українською та німецькою мовами.

В українському варіанті, власне й знаходиться антисемітське твердження: "Стою на становищі винищення жидів і доцільності перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства, виключаючи їх асиміляцію".

За офіційною версією, уперше цей документ "знайшов" і оприлюднив генерал КГБ, історик Чередниченко, опублікувавши його в книжці "Націоналізм проти нації", котра вийшла у "Видавництві політичної літератури України" в 1970 році.

На заході його поширив Майкл Ганусяк - голова прорадянської української організації в США, надрукувавши його під своїм іменем у Нью-Йорку, на початку 70-х у брошурі "Let We Forget".

А звідти, як достовірна інформація, цей фальсифікат потрапляє до робіт сучасних "науковців та дослідників" Беркгоффа, Царинника, Химки, котрі видають його за чисту монету. Уже в їхньому переказі ця інформація, відмита від першоджерел КГБ, використовується деякими організаціями для звинувачень ОУН в антисемітизмі.

Сумніви щодо автентичності цього документу раніше вже висловлювали історики.

Професор Тарас Гунчак у своїй статті для Гарвардського журналу вказував на грубі ознаки фальсифікації: невідповідність хронології, що її вказано в біографії, реальним фактам, неіснуючі посади чи організації, використання радянського правопису української мови, знаходження "життєпису" в радянських, а не в німецьких архівах.

Як міг Стецько говорити про "німецькі методи" в 1941 році, якщо самі німці їх придумали в 1942?

Написання цього життєпису заперечував сам Ярослав Стецько, вважаючи його грубим фальсифікатом радянської пропаганди. Про те, що правки на машинописному тексті зроблені не його почерком, уже пізніше неодноразово стверджувала його дружина та інші люди, котрі його добре знали.

Про сумнівність справжності "життєпису" свідчить також експертний висновок спеціалістів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління у місті Києві.

У документі, датованому листопадом 2002 року, який має назву "Характеристика та аналіз документів справи 7, оп. 3, ф. 3833. Крайовий провід ОУН на Західно-Українських землях за 1941 – 1946 рр., що зберігається у ЦДАВО України" – а власне в цій справі зберігається так званий "життєпис" – зокрема, сказано наступне:

"...Ще одна особливість документів, що звертає на себе увагу, це – папір, на якому надруковані ці документи: німецькі на цупкому папері; польські документи в основному на цигарковому папері, але фізичний стан їх задовільний, однак читати такий текст важко, оскільки документи в більшості надруковані з обох сторін і через один інтервал.

Українські документи надруковані на газетному папері, а це значить, що ці документи створювалися у відповідних регіонах з відповідною ознакою діловодної служби, яка створювала ці документи: Німеччина, Україна, Польща..."

Чи міг Стецько, пишучи в одному місці й в один час біографію двома мовами, використовувати два типи паперу, тим більше в ув'язненні?

"...На жаль, коли читаємо документи, то бачимо, що в окремих випадках немає початку або кінця документу. Щодо оригінальності документів, то 90% документів – незасвідчені копії, тобто не мають підписів, частина з них засвідчені копії – це є підпис, або стоїть печатка.

Якщо вважати, що підписи Ярослава Стецька дійсно його, то такі документи є оригіналами, але ми дотримуємося того, що це не оригінальні підписи Стецька..."

Незважаючи на величезну кількість застережень щодо автентичності, цей фальсифікат продовжував цитуватися в пропаганді проти ОУН.

І лише розсекречені недавно архівні документи дозволили поставити всі крапки над "ї".

Починаючи з 1966-го, КДБ УРСР проводилася планова кампанія з дискредитації Ярослава Стецька, як чільного голови ОУН за його активну міжнародну діяльність проти СРСР.

У цій роботі найбільше використовувався "єврейський фактор". Адже за кордоном єврейські організації мали великий вплив на політику й могли завдати серйозного удару по українських націоналістах.

Ось як про це говориться в доповідній КДБ УРСР до ЦК КПУ від 7 жовтня 1969 року:

"По согласованию с КГБ при СМ СССР, нами проводится ряд специальных мероприятий, направленных на компрометацию зарубежных националистических центров перед правительствами и коренным населением стран их поселения, а также усиление противоречий между враждующими группировками оуновцев".

Лица КГБсткой национальности используют "лиц еврейской национальности" против "лиц украинской национальности"

Від імені підставних осіб єврейської національності, КДБ розповсюджував листівки на івриті та ідіш зі звинуваченнями Стецька та закликами до його вбивства.

Ось копія такої листівки з російським перекладом:

І, щоб завдати вирішального удару по "українських буржуазних націоналістах", КДБ фальсифікує й поширює у світі так званий "життєпис" провідника.

Ось як про це доповідає Щербицькому голова КДБ УРСР Федорчук:

На прикладі цієї спецоперації КДБ проти Стецька, бачимо, хто і як насправді з українських націоналістів робив "антисемітів, нацистів і фашистів".

Таких спецоперацій було багато. Компрометація, наклепи, фізичне знищення.

Тека, в якій зберігався лист Федорчука до Щербицького. Всі наведені матеріали - з Галузевого державного архіву СБУ

Радянський режим боявся українського націоналізму. Він розумів, що лише Український Дух зможе розвалити імперію, а не Америка і Європа.

Так і сталося в 1991-му...

І зараз, дивлячись на спроби режиму Януковича витягнути з нафталіну радянську пропаганду й воювати нею із власним народом, хочеться сказати: "Не ставайте на граблі! Історія вже винесла свій вирок!"

Дивіться також:

Як із опозиції "ліпили фашистів" 10 років тому. ФОТО

"Кто такие бандеровцы и за что они борются". Агітаційна брошура ОУН

"Правда про те, хто вбив Бандеру". Агітаційна брошура КГБ

Професор Химка: "Стецько був переконаним антисемітом"

Нацисти прилетіли з Марсу? Про німецькі спроби ревізії історії

КГБ проти шестидесятників. Справа "Блок"

Ідеологія ОУН. Від радикального націоналізму до демократії

Про Оберлендера, "Нахтіґаль" і Шухевича. Проколи радянського агітпропу

"Українські буржуазні націоналісти". Як їх змальовувала пропаганда. СКАНИ

"Антифашизм" - технологія для боротьби з опозицією