Як Європа мала б відповісти на російську агресію

Соціальний порядок в РФ залежить від Європи, яку висміює російська пропаганда. А під лицемірством, як водиться, криється уразливість. Загальні обмеження за туристичними візами, кілька тисяч заборон на в'їзд і кількадесят заморожених рахунків справді можуть уплинути.

Посилаючи війська в Україну, Росія порушила міжнародне право, знехтувала безліч угод і підготувала ґрунт для європейської війни.

У Росії немає жодного casus belli, крім ексцентричного бачення внутрішньої політики сусідньої країни. Сюреалістичне розв'язування війни Кремлем - недобре і вочевидь вимагає відповіді Європейського Союзу, якого, крім України, воно стосується першочергово.

Україна межує з чотирма членами Європейського Союзу, і її новий уряд зробив приєднання до ЄС першорядним завданням своєї зовнішньої політики.

Російське вторгнення в Україну направлене проти ЄС, що складає - так вирішила Москва - загрозу своїм інтересам і воістину цивілізаційну проблему.

Глобальний хрестовий похід президента Путіна проти гомосексуалів перетворився протягом цих останніх тижнів на специфічну зовнішню політику, спрямовану проти ЄС.

Кремль дав зрозуміти, що контроль над Україною є кроком до створення Євразійського Союзу, конкуруючої з ЄС освіти, яка відкине європейський "декаданс" на користь захисту християнської гетеросексуальности тощо. Преса, близька до Кремля, місяцями згадувала Європу як "Гейропу".

Як Європа може відповісти на безпосередню проблему військового втручання в Україні і на більш фундаментальну політичну проблему європейських цінностей і досягнень?

Само собою зрозуміло, ЄС не може діяти поодинці. У 1994 році Сполучені Штати, Великобританія і Росія гарантували Україні її територіальну цілісність в обмін на згоду Києва знищити запаси ядерної зброї.

Тепер, оскільки Росія порушила цю угоду і відкинула пропозиції США почати переговори, Лондон і Вашингтон прямо залучені в кризу. Україна також межує з чотирма членами НАТО. Сполучені Штати є доречною військовою силою.

Все ж, у ЄС можуть бути карти дещо кращі, ніж думають росіяни.

Російська пропаганда про зіпсовану Європу замовчує один глибинний зв'язок. Туризм до ЄС - це запобіжний клапан для широкого шару середнього класу в Росії, що йде на поводу у моди і бере собі в приклад багато іншого саме у європейської культури. Багато хто з російської еліти посилає своїх дітей у приватні школи Євросоюзу чи Швейцарії.

Борець із Гейропою Дмітрій Кісєльов у ці хвилини - з родиною в Амстердамі. Фото: твітер mrsBelous

Крім цього, оскільки жоден росіянин із достатньо серйозними коштами не довіряє російській фінансовій системі, заможні росіяни виводять свої кошти в європейські банки.

Іншими словами, російський соціальний порядок залежить від Європи, яку висміює російська пропаганда. А під лицемірством, як водиться, криється уразливість.

М'яка сила здатна поранити. Загальні обмеження за туристичними візами, кілька тисяч заборон на в'їзд і кілька дюжин заморожених рахунків справді можуть уплинути.

Якби мільйони жителів міст Росії зрозуміли, що вторгнення в Україну означало б відсутність літньої відпустки, вони переглянули би свою думку.

Якби російська еліта зрозуміла, що окупація України означала б розборки зі своїми з незрозумілої причини незадоволеними тінейджерами, вона теж могла б передумати.

Якби багаті росіяни усвідомили , що їхні банківські рахунки можуть бути заморожені, як це щойно сталося з українськими олігархами, це також уплинуло б на їхні розрахунки.

Такі санкції можуть здатися незначними в порівнянні зі злочином, але Путін ставить на те, що ЄС не зробить і цього. Подібні заходи загрожкють утратами, звісно. Однак ціна військового конфлікту в центрі Європи буде значно вищою.

Звичайно, таким крокам, які можуть бути зроблені миттєво, передуватиме загальне переосмислення взаємин Євросоюзу і Росії в цілому.

Європейський Союз є, поза всяким сумнівом, найважливішим торговим партнером Росії - в той же час не можна стверджувати зворотне. ЄС залежить від Росії через природній газу і нафту, а в обмін дає готовий товар.

Враховуючи те, що Росія двічі за останні роки намагалася використовувати постачання газом, щоб пригрозити ЄС, і почала військове вторгнення в країну, де пролягають трубопроводи, зараз, можливо, саме час переосмислити енергетичну політику.

Може вплинути проста заява про намір досліджувати норвезькі та американські вуглеводні. А в довгостроковій перспективі, звичайно, у ЄС завжди є стимул для опрацювання інших альтернатив, які позбавили б Європу штучної залежності від войовничої горючої держави.

Російська пропаганда висміює європейців як приречених і безпомічних, ми теж часто схильні з цим погоджуватися. Проте Євросоюз має інструменти впливу .

Його найбільша сила, звичайно ж, - у привабливості для суспільств на кордонах ЄС - зокрема, і в Україні. Однак навіть у тих випадках, коли про членство не йдеться і ЄС стикається з недвозначною ворожістю, він здатен діяти.

Сам факт зневаги Росії до Євросоюзу може змусити європейців вести більш активну зовнішню політику і взяти на себе відповідальність за своїх сусідів.

Джерело: New Republic

Переклад: Валерії Гавриленко, проект Eurolution.doc

Тимоті Девід Снайдер – американський історик, професор Йельського університету. Спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи XX сторіччя. Досліджує питання націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

Монографія Снайдера "Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним" перекладена дванадцятьма мовами світу. Її визнали книгою року, зокрема, Financial Times, The Economist і Daily Telegraph. Сучасний англомовний читач дізнається про історію України XX сторіччя в першу чергу з цієї та інших книг історика.

Читайте також інтерв'ю: "У 1930-40-х роках Україна була найсмертельнішим місцем на Землі"

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.

Максим Яковлєв: 100 років курорту Bad Burnas: як Лебедівка стала " чорноморською Рив'єрою"

Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".