Навіщо глум над Бабиним Яром?

На історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Фото зі сторінки національного заповідника

Почнемо не з концепту. Я твердо переконаний, що на історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле. Так, вони можуть вносити пожертви в українські проєкти, але не впливати на їхній зміст. І ті українці, які толерують схожі проєкти і легітимізують їх чинять глибоко аморально.

Тепер що до концепту. Будь-який музей, а особливо сучасний наративний музей створюється з метою розказати історію. Історія про Бабин Яр трагічна. Наші діти і в Україні, і всюди в світі повинні зробити все, щоб такі трагедії більше не повторювалися.

Це була б мета музею у будь-якій демократичній європейській країні. Музей повинен доступно і глибоко розказати історію того, що відбувалося в Києві та й всюди у Європі під час Другої Світової війни. Нацисти людей вбивали лише через те, що вони були євреями, ромами, хворими чи українськими націоналістами.

Раніше це чинив ленінсько-сталінський режим, який аж до війни був союзником режиму гітлерівського. Мета музею розказати правду про жертв, їхніх вбивць, пояснити, чому так відбулося і вшанувати пам'ять загиблих. Концепт такого музею пишеться так, як сценарій художнього фільму.

А сценарії бувають хорошими чи поганими. Людина потрапляє у простір музею і переживає подорожуючи ним розповідь про певний період. Це документальна розповідь з фокусуванням на окремих долях чи подіях. Так, широко використовуються мультимедіа, відео, аудіо, навіть запахи чи відчуття трави під ногами, коли це потрібно.

Але це історія про трагедію жертв, коли говоримо про Бабин Яр. У російсько-олігархічному проєкті Хржановського про жертв ні слова. Вони згадуються, але проєкт не про них. Жертвами і катами навіщось мають стати відвідувачі.

Так як у його проєкті "Дау. Наташа" нічого про Ландау. Ім'я фізика стало лише приводом для піару молодого російського хлопця, який за десятки мільйонів російських грошей експериментував у Харкові.

Так і десятки тисяч жертв Бабиного Яру для російських олігархів привід принизити українців, а для художнього керівника заробити на власних абсурдних психологічних експериментах. Бо концепт не про жертв, а про ці експерименти. Автор концепту мав би, як виглядає піти вчитися у медичний університет, щоб потім експериментувати у психіатричній лікарні.

До чого тут Бабин Яр? Я розумію історика Карела Беркгофа ( хоча не погоджувався з ним у деяких історичних трактуваннях ), який з критикою покинув проєкт. Я не розумію членів наглядової ради, які там ще залишаються.

Навіщо? Щоб дозволяти глумитися з пам'яті жертв молодим експериментаторам, які не вміють відчувати чужий біль, нічого не знають ні про нього, ні про історію, ні про музейну справу, ні про Україну? Українська держава і українське суспільство зобов'язані припинити ці аморальні спекуляції на пам'яті жертв.

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.