“Бога ради, подбайте про наших близьких”

Ці свої останні слова капітан Роберт Скотт виведе тремтливою рукою у щоденнику 29 березня 1912 року. Але до того ще дуже далеко, бо сьогодні – тільки 25 листопада 1910, Скотт тільки-но збирається покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

 

Цьому щоденнику судилося стати класичним документом доби героїчних досліджень Антарктиди. Рівно 110 років по тому ви маєте змогу пліч-о-пліч із британцем пройти весь шлях до південного полюса і назад, читаючи його записи день у день, у режимі реального часу.

Хоча свої нотатки Скотт вів як звичайний щоденник, в підсумку в нього вийшло гостросюжетне чтиво, справжній саспенс за Гічкоком: читач на кожній сторінці знає, чим закінчиться історія, але все одно не може відірватися і сподівається, що "цього разу" їм пощастить більше.

"Полярний щоденник капітана Роберта Скотта" – це дуже вчасний текст, який кожного дня готовий буде надати притулок тим, кому потрібен ескапізм і дрібка натхнення у цю першу похмуру коронавірусну зиму. Соціальна дистанція на краю світу покаже, що людина здатна витримати значно більше, ніж їй здається.

Тим паче, експедиція Скотта має безпосередній зв'язок із Україною – конюхом у нього був полтавець Антон Омельченко, який започаткував справжню династію українських полярників: його онук та правнук були учасниками українських антарктичних експедицій на станції "Академік Вернадський".

Та навіть без цього "Щоденник" – чудовий взірець пригодницької літератури, яка була б цікавою, навіть якби була вигадкою. Але це – правда. Правда про зухвалість, стійкість і відвагу, з якою найкращі представники людства йшли на безнадійний штурм останнього континенту.

Книга вже виходила українською, але то було давно (у 1935 році) і неправда (то був переклад із російської, який мав численні скорочення). Тепер нарешті "Щоденник" буде вперше повністю перекладений українською з мови оригіналу.

Втім, окремі словесні цікавинки того давнього видання ми перенесемо сюди. Не дивуйтесь, коли побачите "крижану гору" замість "айсберга" чи "струм" замість "потоку": так писали українською у часи Скотта і, задля збереження культурної тяглості, так буде і тут.

Попереду рік і чотири місяці, впродовж яких на ваших очах розгортатиметься боротьба людини і стихії. Боротьба завідомо програшна, але від того не менш захоплива.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Єфрем Лукацький: Камера, яка співчуває

Ще якихось чотири роки тому, перед початком війни, документальна фотографія в Україні вмирала. Мало кого у світі цікавили новини з України, а місцеві видання закривалися, насамперед звільняли фотографів, доручаючи текстовим журналістам фотографувати на телефон. Але війна змінила все. Тепер знімки знову стали потрібні. Кожен зі смартфоном став свідком. Вибух ракети — кров на асфальті — зображення в соцмережах.

Рефат Чубаров: Заява Меджлісу кримськотатарського народу щодо неприпустимості визнання Криму російським

Меджліс кримськотатарського народу – вищий представницький орган корінного кримськотатарського народу України – категорично відкидає будь-які пропозиції або дії, спрямовані на визнання російськими тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які є невід’ємною складовою частиною України в її міжнародно визнаних кордонах.

Олексій Мустафін: Гюнтер Гійом: шпигун, що керував справами німецького канцлера

Вранці 24 квітня 1974 року західнонімецька поліція затримала Гюнтера Гійома, особистого референта федерального канцлера Віллі Брандта. Двері будинку, де він жив разом з дружиною, референт відкрив «гостям» сам - як кажуть, у домашньому халаті. У чому його можуть звинуватити, Гійом вочевидь здогадувався, тому й не став відмовлятися, а одразу заявив: "Я офіцер Національної народної армії НДР та співробітник Міністерства державної безпеки. Прошу шанувати мою честь офіцера".

Олександр Зінченко: Чергова провокація з могилою українців на горі Монастир у Польщі

Що залишається польським правим, коли вони за 8 років нічого не змогли зробити, займаючись дрібними повокаціями та махінаціями у питанні складних питань спільної історії? Правильно - нові провокації, в сподіванні, що травмовані війною українці влаштують істерику та зупинять роботи в Пужниках і Углах.