Спецпроект

"Пам'ять про Бабин Яр просочується в українське суспільство"

На Україні дотепер немає значного меморіалу Голокосту. Немає суспільної дискусії щодо колабораціонізму як у сусідній Польщі. Що побачив і почув у Києві кореспондент впливової німецької газети "Frankfurter Allgemeine Zeitung"?

Київ 28 вересня. Парк залитий сонцем, пагориста місцина. Бабусі з онуками на колінах, юнаки з юнками на лавках, у кущах - пусті пляшки з-під горілки, а на задньому плані - квартали околиць - це Бабин Яр у Києві.

Не можна сказати, що тут ніхто не згадує про те, що сімдесят років тому Голокост досяг тут своєї першої вершини, все-таки тут встановлено кілька пам'ятників.

Бронзова Менора людського зросту стоїть на галявині, хоча від станції метро "Дорогожичі" відсутній вказівний знак на звивисту стежину до неї.

Треба самому знати, як пройти: спочатку повз телевежу, потім від будинку №44 наліво через вузький прохід, ще невеликий відрізок шляху парком, і нарешті ви на місці.

Найбільш відома книга про трагедію, написана киянином Анатолієм Кузнецовим

І хоча немає жодної таблички із написом, проте є працівниця парку, що підстригає кущі. Діти катаються на самокатах.

Рівно 70 років тому, 29 та 30 вересня 1941 року німецькі солдати та поліцаї вбили тут 34 тисячі осіб.

 

Більшість з них були київськими євреями. Жертв змушували роздягатися догола, потім їх протягом двох днів розстрілювали у яру на околиці міста (яка сьогодні є парком відпочинку).

Пізніше злочинці підірвали схили яруги, щоб поховати мертвих. Ця бійня, вчинена через кілька місяців після початку війни проти Радянського Союзу, стала початком знищення євреїв на Україні. 

 

До кінця німецької окупації в 1944 році жертвами масового знищення, за сьогоднішніми оцінками, стали близько півтора мільйонів людей. Тим самим Україна стала основним місцем здійснення Голокосту - після Польщі, країни, в якій нацисти побудували табори смерті.

Екскурсія виставкою "Голокост від куль". Розповідає о. Патрік Дебуа

Проте пам'ять про Шоа в Україні поблякла.

Коли Україна ще була у складі Радянського Союзу, за тодішньою ідеологічною настановою враховували знищених євреїв разом із загиблими солдатами, партизанами та мирним населенням в загальному числі жертв; окрема пам'ять про Голокост не припускалася. Тому у суспільній свідомості особливий характер нищення євреїв досі не закарбований.

 Президент Ющенко в Бабиному Яру

У 2006 році попередній президент Ющенко хоча і вшанував своєю присутністю 65-річніцю пам'ятника Бабиного Яру, проте такий експерт, як Борис Забарко, голова Української асоціації євреїв, що пережили Голокост, скаржиться на те, що українське керівництво - тепер уже при президенті Януковичі - досі "практично не цікавиться цією темою".

Янукович з Азаровим поклали квіти до меморіалу жертв Катастрофи

Замість того були зроблені спроби акцентувати на "національній трагедії" Голодомору - тобто, організованого Сталіним штучного голоду 1932-1933 років, що забрав мільйони життів. Ця катастрофа, на їхню думку, є дійсно "українською трагедією", в той час як нищення євреїв було нещастям "інших".

Сімейні перекази читачів УП про Голодомор (проект "Історичної Правди")

На підтвердження такої думки є аргументи. На Україні, досі немає серйозного єврейського музею і немає значного меморіалу Голокосту. Дискусії про колабораціонізм частини населення із німецькими вбивцями на кшталт тієї, що нині інтенсивно і болюче ведеться у сусідній Польщі, в Україні проходять майже без участі громадськості.

Байдужість держави та її установ, принаймні останнім часом, частково компенсувалася приватними ініціативами. Однією із найважливіших таких ініціатив стала дослідницька робота французького католицького священика Патріка Дебуа, який в останні роки невтомно мандрував Україною  й опитав більше 2 тисяч очевидців винищувальних акцій та місць поховання. Під час експедицій йому вдалося локалізувати кілька сотен досі невідомих братських могил.

Одна з братських могил, віднайдена падре Дебуа, місто Буськ на Львівщині

Результати цієї дослідницької роботи зараз представлені в Києві за підтримки українського мільярдера Віктора Пінчука і у співпраці з багатьма дослідницькими організаціями, а також посольствами Німеччини, Франції, Ізраїлю та США на невеликій, але надзвичайно зворушливій виставці.

Спецпроект "Голокост від куль. Масові розстріли євреїв в Україні 1941-1944" 

Для експертів виставка під назвою "Голокост від куль - масові розстріли євреїв на Україні в 1941-1944 рр." не є особливим відкриттям. Фото чоловіків-євреїв, котрі в якихось невідомих місцях в Україні риють собі могили, фото оголених жінок, що в паніці туляться одна до другої, і чекають на своїх убивць, жахливі фото німця, який під Івангородом впритул розстрілює жінку з немовлям на руках, - не є чимось новим для істориків. 

Особлива цінність виставки полягає в тому, що вона певною мірою дивиться на Голокост українськими очима: стрижнем показу є якраз відеозаписи інтерв'ю, які патер Дебуа брав в українських очевидців.

Один з уцілілих свідків Голокосту згадує...

Тут українська публіка бачить, як їхні бабусі намагаються висловитися перед хронікером і як вони стримують сльози, розповідаючи про те, що тоді бачили. Відвідувач виставки може побачити українських школярів та їх батьків, що, жахнувшись, притуляють руку до рота, слухаючи в навушниках свідоцтва старих людей. Так пам'ять про те, що почалося в Бабиному Яру, поступово проникає в українське суспільство.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.