Спецпроект

"Пам'ять про Бабин Яр просочується в українське суспільство"

На Україні дотепер немає значного меморіалу Голокосту. Немає суспільної дискусії щодо колабораціонізму як у сусідній Польщі. Що побачив і почув у Києві кореспондент впливової німецької газети "Frankfurter Allgemeine Zeitung"?

Київ 28 вересня. Парк залитий сонцем, пагориста місцина. Бабусі з онуками на колінах, юнаки з юнками на лавках, у кущах - пусті пляшки з-під горілки, а на задньому плані - квартали околиць - це Бабин Яр у Києві.

Не можна сказати, що тут ніхто не згадує про те, що сімдесят років тому Голокост досяг тут своєї першої вершини, все-таки тут встановлено кілька пам'ятників.

Бронзова Менора людського зросту стоїть на галявині, хоча від станції метро "Дорогожичі" відсутній вказівний знак на звивисту стежину до неї.

Треба самому знати, як пройти: спочатку повз телевежу, потім від будинку №44 наліво через вузький прохід, ще невеликий відрізок шляху парком, і нарешті ви на місці.

Найбільш відома книга про трагедію, написана киянином Анатолієм Кузнецовим

І хоча немає жодної таблички із написом, проте є працівниця парку, що підстригає кущі. Діти катаються на самокатах.

Рівно 70 років тому, 29 та 30 вересня 1941 року німецькі солдати та поліцаї вбили тут 34 тисячі осіб.

 

Більшість з них були київськими євреями. Жертв змушували роздягатися догола, потім їх протягом двох днів розстрілювали у яру на околиці міста (яка сьогодні є парком відпочинку).

Пізніше злочинці підірвали схили яруги, щоб поховати мертвих. Ця бійня, вчинена через кілька місяців після початку війни проти Радянського Союзу, стала початком знищення євреїв на Україні. 

 

До кінця німецької окупації в 1944 році жертвами масового знищення, за сьогоднішніми оцінками, стали близько півтора мільйонів людей. Тим самим Україна стала основним місцем здійснення Голокосту - після Польщі, країни, в якій нацисти побудували табори смерті.

Екскурсія виставкою "Голокост від куль". Розповідає о. Патрік Дебуа

Проте пам'ять про Шоа в Україні поблякла.

Коли Україна ще була у складі Радянського Союзу, за тодішньою ідеологічною настановою враховували знищених євреїв разом із загиблими солдатами, партизанами та мирним населенням в загальному числі жертв; окрема пам'ять про Голокост не припускалася. Тому у суспільній свідомості особливий характер нищення євреїв досі не закарбований.

 Президент Ющенко в Бабиному Яру

У 2006 році попередній президент Ющенко хоча і вшанував своєю присутністю 65-річніцю пам'ятника Бабиного Яру, проте такий експерт, як Борис Забарко, голова Української асоціації євреїв, що пережили Голокост, скаржиться на те, що українське керівництво - тепер уже при президенті Януковичі - досі "практично не цікавиться цією темою".

Янукович з Азаровим поклали квіти до меморіалу жертв Катастрофи

Замість того були зроблені спроби акцентувати на "національній трагедії" Голодомору - тобто, організованого Сталіним штучного голоду 1932-1933 років, що забрав мільйони життів. Ця катастрофа, на їхню думку, є дійсно "українською трагедією", в той час як нищення євреїв було нещастям "інших".

Сімейні перекази читачів УП про Голодомор (проект "Історичної Правди")

На підтвердження такої думки є аргументи. На Україні, досі немає серйозного єврейського музею і немає значного меморіалу Голокосту. Дискусії про колабораціонізм частини населення із німецькими вбивцями на кшталт тієї, що нині інтенсивно і болюче ведеться у сусідній Польщі, в Україні проходять майже без участі громадськості.

Байдужість держави та її установ, принаймні останнім часом, частково компенсувалася приватними ініціативами. Однією із найважливіших таких ініціатив стала дослідницька робота французького католицького священика Патріка Дебуа, який в останні роки невтомно мандрував Україною  й опитав більше 2 тисяч очевидців винищувальних акцій та місць поховання. Під час експедицій йому вдалося локалізувати кілька сотен досі невідомих братських могил.

Одна з братських могил, віднайдена падре Дебуа, місто Буськ на Львівщині

Результати цієї дослідницької роботи зараз представлені в Києві за підтримки українського мільярдера Віктора Пінчука і у співпраці з багатьма дослідницькими організаціями, а також посольствами Німеччини, Франції, Ізраїлю та США на невеликій, але надзвичайно зворушливій виставці.

Спецпроект "Голокост від куль. Масові розстріли євреїв в Україні 1941-1944" 

Для експертів виставка під назвою "Голокост від куль - масові розстріли євреїв на Україні в 1941-1944 рр." не є особливим відкриттям. Фото чоловіків-євреїв, котрі в якихось невідомих місцях в Україні риють собі могили, фото оголених жінок, що в паніці туляться одна до другої, і чекають на своїх убивць, жахливі фото німця, який під Івангородом впритул розстрілює жінку з немовлям на руках, - не є чимось новим для істориків. 

Особлива цінність виставки полягає в тому, що вона певною мірою дивиться на Голокост українськими очима: стрижнем показу є якраз відеозаписи інтерв'ю, які патер Дебуа брав в українських очевидців.

Один з уцілілих свідків Голокосту згадує...

Тут українська публіка бачить, як їхні бабусі намагаються висловитися перед хронікером і як вони стримують сльози, розповідаючи про те, що тоді бачили. Відвідувач виставки може побачити українських школярів та їх батьків, що, жахнувшись, притуляють руку до рота, слухаючи в навушниках свідоцтва старих людей. Так пам'ять про те, що почалося в Бабиному Яру, поступово проникає в українське суспільство.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.