Спецпроект

Люди 1993-го. Як Кремль розстріляв ілюзії людей про країну-ілюзію

Cтрелков і Путін уже зустрічалися. Кажен з них є функцією, і в цій якості вони стояли обличчм до обличчя на одній московській набережній. У жовтні 1993 року "Стрелков" був усередині Білого дому, "Путин" виводив на нього танки (рос.).

История способна на злые шутки. Уехавшие нынешней весной сражаться в неведомую Новороссию, "чтобы землю в Донбассе шахтерам отдать", — наследники "героев октября 1993-го", стоявших тогда за Верховный совет.

Как и 21 год назад, они живут, чтобы не было богатых, чтобы Запад отступил, а социальная справедливость — наступила. Их нынешние покровители, те, кому Порошенко жмет руку на переговорах в Минске, в 1993 году были по другую сторону баррикад. Они распускали обгоревший парламент.

Розстріляний Білий дім - будівля російського уряду, захоплений комуністичними та націоналістичними заколотниками

В октябре 1993-го в Москве случилось все то, в чем нынешний российский телевизор обвиняет "киевскую хунту".

Государственный переворот с низвержением легальной власти. Правовой вакуум, завершившийся принятием законов под победителей. Вслед за этим — война на собственной территории Северного Кавказа. Сперва взявшие отпуск российские военные помогали главе Временного совета Чечни Умару Автурханову брать Грозный. Когда чеченская оппозиция проиграла, в игру вступила кадровая российская армия.

Бойовики з "Русского национального единства" Олександра Баркашова. Через 21 рік член "РНЕ" Павло Губарєв стане одним із очільників терористів на Донбасі

Нынешний Кремль остается наследником модели управления страной, утвержденной перестрелкой у "Останкино". Сам Владимир Владимирович в хорошем костюме — человек из стана победителей. А коллективный "новороссийский ополченец" в потрепанном камуфляже — наследник проигравших.

Еще недавно хорошим тоном было сочувственно оглядываться на них, потерпевших поражение в том октябре. Сострадательно думать о тех, кто успел к 91-му прошагать всю цепочку советских институтов взросления — детсад-школа-армия, — чтобы потом оказаться выброшенными из нового социального порядка. Говорить о новом потерянном поколении, которое вслед за героями Хемингуэя, Ремарка или Барбюса упало в зубы повседневности. Строителях ненаступившего будущего, солдатах растворившейся страны.

Графіті у пам'ять загиблих захисників Білого дому

В 2014-м тяжеловооруженные проигравшие вновь ворвались на передовицы газет. Бывшие соперники российской власти в войне за будущее, сегодня они лишь инструмент в ее руках. Санькя из романа Захара Прилепина договорился с администрацией и уехал воевать в Украину. Раньше он боролся за то, чтобы вернуть советскую власть, в 2014-м его руками хотят законсервировать постсоветскую Украину.

Сменились масштаб и место действия. Теперь поле исторической реконструкции располагается на территории отдельно взятых украинских областей и районов. Люди из 1993-го хотят Новороссию, а Москва хочет поводок для Киева. Если Донецк справится с задачей и удержит Украину, то никакой "другой" или "новой" России на территории ДНР не будет. Впрочем, ее не будет в любом случае. Потому что держатель прав на франшизу — это Кремль, онтологический враг людей 1993-го.

Танки в Москві, які згодом розстріляють будинок уряду

В инструментальности "ополченцев" своя ирония. Стрелков — это "Чапаев"; Моторола — "Петька"; его жена с пулеметом наперевес на свадебной фотосессии — "Анка". Бородай, соответственно, был у них вместо Фурманова. Замените в любом классическом анекдоте персонажей, посмеемся.

Сами они с этой аналогией вряд ли согласятся. Ближе к телу здесь чегеваровские принты на футболках. Все та же "революция на экспорт", партизанщина, военные действия против регулярной армии. Только в одном случае — Конго и Боливия, а в другом — Донецк и Луганск.

Беда "новых Че" лишь в том, что у них нет ни Фиделя, ни коммунистов в Кремле. Нынешний Кремль мыслит себя как главного контрреволюционера, задача которого — не взращивать новое, а хранить себя. Пока донецкие революционеры решают московские задачи — им найдется место в телевизионном прайм-тайме. Но не минутой дольше.

Ведь именно нынешний Кремль расстрелял из танков мечту людей 1993-го о той стране, где они успели приобрести иллюзии, но в которой не успели от них избавиться.

Джерело: "Новая газета"

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.