Спецпроект

Люди 1993-го. Як Кремль розстріляв ілюзії людей про країну-ілюзію

Cтрелков і Путін уже зустрічалися. Кажен з них є функцією, і в цій якості вони стояли обличчм до обличчя на одній московській набережній. У жовтні 1993 року "Стрелков" був усередині Білого дому, "Путин" виводив на нього танки (рос.).

История способна на злые шутки. Уехавшие нынешней весной сражаться в неведомую Новороссию, "чтобы землю в Донбассе шахтерам отдать", — наследники "героев октября 1993-го", стоявших тогда за Верховный совет.

Как и 21 год назад, они живут, чтобы не было богатых, чтобы Запад отступил, а социальная справедливость — наступила. Их нынешние покровители, те, кому Порошенко жмет руку на переговорах в Минске, в 1993 году были по другую сторону баррикад. Они распускали обгоревший парламент.

Розстріляний Білий дім - будівля російського уряду, захоплений комуністичними та націоналістичними заколотниками

В октябре 1993-го в Москве случилось все то, в чем нынешний российский телевизор обвиняет "киевскую хунту".

Государственный переворот с низвержением легальной власти. Правовой вакуум, завершившийся принятием законов под победителей. Вслед за этим — война на собственной территории Северного Кавказа. Сперва взявшие отпуск российские военные помогали главе Временного совета Чечни Умару Автурханову брать Грозный. Когда чеченская оппозиция проиграла, в игру вступила кадровая российская армия.

Бойовики з "Русского национального единства" Олександра Баркашова. Через 21 рік член "РНЕ" Павло Губарєв стане одним із очільників терористів на Донбасі

Нынешний Кремль остается наследником модели управления страной, утвержденной перестрелкой у "Останкино". Сам Владимир Владимирович в хорошем костюме — человек из стана победителей. А коллективный "новороссийский ополченец" в потрепанном камуфляже — наследник проигравших.

Еще недавно хорошим тоном было сочувственно оглядываться на них, потерпевших поражение в том октябре. Сострадательно думать о тех, кто успел к 91-му прошагать всю цепочку советских институтов взросления — детсад-школа-армия, — чтобы потом оказаться выброшенными из нового социального порядка. Говорить о новом потерянном поколении, которое вслед за героями Хемингуэя, Ремарка или Барбюса упало в зубы повседневности. Строителях ненаступившего будущего, солдатах растворившейся страны.

Графіті у пам'ять загиблих захисників Білого дому

В 2014-м тяжеловооруженные проигравшие вновь ворвались на передовицы газет. Бывшие соперники российской власти в войне за будущее, сегодня они лишь инструмент в ее руках. Санькя из романа Захара Прилепина договорился с администрацией и уехал воевать в Украину. Раньше он боролся за то, чтобы вернуть советскую власть, в 2014-м его руками хотят законсервировать постсоветскую Украину.

Сменились масштаб и место действия. Теперь поле исторической реконструкции располагается на территории отдельно взятых украинских областей и районов. Люди из 1993-го хотят Новороссию, а Москва хочет поводок для Киева. Если Донецк справится с задачей и удержит Украину, то никакой "другой" или "новой" России на территории ДНР не будет. Впрочем, ее не будет в любом случае. Потому что держатель прав на франшизу — это Кремль, онтологический враг людей 1993-го.

Танки в Москві, які згодом розстріляють будинок уряду

В инструментальности "ополченцев" своя ирония. Стрелков — это "Чапаев"; Моторола — "Петька"; его жена с пулеметом наперевес на свадебной фотосессии — "Анка". Бородай, соответственно, был у них вместо Фурманова. Замените в любом классическом анекдоте персонажей, посмеемся.

Сами они с этой аналогией вряд ли согласятся. Ближе к телу здесь чегеваровские принты на футболках. Все та же "революция на экспорт", партизанщина, военные действия против регулярной армии. Только в одном случае — Конго и Боливия, а в другом — Донецк и Луганск.

Беда "новых Че" лишь в том, что у них нет ни Фиделя, ни коммунистов в Кремле. Нынешний Кремль мыслит себя как главного контрреволюционера, задача которого — не взращивать новое, а хранить себя. Пока донецкие революционеры решают московские задачи — им найдется место в телевизионном прайм-тайме. Но не минутой дольше.

Ведь именно нынешний Кремль расстрелял из танков мечту людей 1993-го о той стране, где они успели приобрести иллюзии, но в которой не успели от них избавиться.

Джерело: "Новая газета"

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.