Спецпроект

Українець, який став індіанським вождем (ВІДЕО)

Льотчик потрапив у німецький полон, звідки утік аж до Канади, де став... вождем племені. Там на виставці "Експо-67" його й зустрів радянський танцюрист Махмуд Есамбаєв, приголомшений добірною українською мовою "ірокеза".

Завершується робота над повнометражним художнім фільмом "Той, що пройшов крізь вогонь" - про це повідомив режисер Михайло Іллєнко. За його словами, картина з'явиться у прокаті "десь у вересні".

Не виключено, що один із прем'єрних показів улаштують на малій батьківщині головного героя фільму. Адже створено його за мотивами дивовижної біографії реальної людини - військового льотчика-аса, Героя Радянського Союзу Івана Даценка, котрий народився у селі Чернечий Яр поблизу Диканьки, де режисер нещодавно побував.

Нагадаємо, що зйомки почалися ще у 2007 році й до кінця минулого фактично завершилися. Далі тривали монтаж та інші студійні роботи. Також із вимушеними перервами, зумовленими переважно затримками з фінансуванням (крім продюсерських коштів, творці стрічки використовували бюджетні гроші, а значить, були "прив'язані" до щорічних кошторисів).

Прикметно, що останнім часом активізувалися й опоненти численних журналістських і, зрештою, "кіношної" версій життєпису Івана Даценка.

Згідно з останніми, після того, як навесні 1944 року в небі під Львовом очолюваний ним екіпаж важкого бомбардувальника збили фашистські зенітники, льотчик-герой не загинув, а потрапив у німецький полон, а потім - під недремне око радянських каральних органів. Однак зумів утекти від усіх свої ворогів аж до Канади, де став... вождем індіанського племені.

Саме там, під Монреалем, у 1967 році під час всесвітньої виставки "Експо-67" його нібито зустрів знаменитий радянський танцюрист Махмуд Есамбаєв, приголомшений добірною українською мовою вождя в "ірокезькому" вбранні.


Трейлер "Того, хто проходить крізь вогонь"

Після газетного інтерв'ю танцюриста з цього приводу, яке він дав на початку 70-х років минулого століття, ця історія на сторінках багатьох видань, у радіо- і телевізійних передачах продовжує "обростати" ще сенсаційнішими подробицями.

Історія Івана Даценка представлена на виставці "Українці у світі", яка демонструвалась у різних залах Києва з ініціативи народного депутата Петра Ющенка.

Берестецький аборт. Історичні ініціативи Ющенка

Цього року в Полтаві вийшла написана також колишнім військовим льотчиком і присвячена Івану Даценку художня книжка.

Назва фільму Михайла Іллєнка більш ніж промовиста, оскільки вона "скопійована" з індіанського імені згаданого вождя, українське прізвище в ньому все ж переінакшене (головну роль виконує київський театральний актор Дмитро Лінартович).

Визнаючи за митцями право на художній домисел, критики цієї версії, в тому числі колишні однополчани героя, просять "не тривожити" його славне ім'я подібними не підтвердженими документально сенсаціями і не прив'язувати індіанські дороги витвореного в їхній уяві персонажа до справжнього Івана Даценка.

Хоча б тому, що останній, на їхнє переконання, загинув разом з усіма членами свого екіпажу під час виконання останнього бойового завдання в небі над львівським залізничним вузлом.

Польський індіанець на прізвисько "Козак" - боєць Армії Крайової

При цьому згадуються навіть прізвища льотчиків-побратимів з інших екіпажів, на очах яких бомбардувальник героя після влучання в нього зенітного снаряда нібито спалахнув, вибухнув і розвалився у повітрі...

А чи впевнений у тому, що все було так, як показано в його фільмі, сам режисер?

"Нам потрібні наші українські герої. І документальні, й вигадані, - зазначив Михайло Іллєнко. - Запитаймо себе: а Рембо був? Хоча йому вже можна видавати американський паспорт. Бо ж для тієї нації підняття її духу цей суто "кіношний" герой робить велику, воістину неоціненну справу. То чому українці, дивлячись то на Рембо, то на товариша Сухова, завжди мусять прибіднятися?"

За словами режисера, комусь побачене на екрані може подобатися, комусь - ні: "Та ми робили цей фільм iз вірою у свій народ. І в те, що так воно насправді й було".

Джерело: "Україна Молода"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.