Спецпроект

Професор Стенфорду про "сталінські геноциди". Голодомор - тільки один із них

Противники версії про геноцид розмахують таким "козирним" аргументом, як те, що голод був не лише в Україні. Цей аргумент насправді нічого не спростовує. Радше навпаки - показує розмах злочинів комуністичного режиму. Геноцид був не один.

Відомий американський історик, професор Стенфордського університету Норман Наймарк у своєму останньому дослідженні "Сталінські геноциди" звинувачує Сталіна в кількох актах геноциду, серед яких Голодомор.

27 листопада в Україні вже вкотре відзначатиметься День пам'яті жертв Голодомору. Особливість цьогорічного вшанування зумовлюється позицією теперішньої влади.

Як відомо, президент Віктор Янукович, а услід за ним і інші очільники держави, стали офіційними речниками російської версії трагедії і публічно відмовилися від її трактування як геноциду.

Таким чином, українські можновладці не тільки відверто порушили чинний закон, не лише знехтували пам'яттю про мільйони своїх земляків, але й поставили себе у дуже незручне дипломатичне становище.

Адже жодна з держав, які відгукнулись на заклик українців і визнали Голодомор геноцидом, не збираються переглядати свого рішення на догоду мінливій політичній кон'юнктурі нашої країни.

Тож недарма Янукович, який публічно заперечує геноцид та міністр якого вилучає інформацію про Голодомор із підручників, почував себе дуже невпевнено поруч зі Стівеном Гарпером - прем'єром Канади, яка визнала Голодомор геноцидом і запровадила його вивчення у шкільних програмах.

Незалежно від того, який формат вшанування пам'яті запропонує нова влада, вже зараз можна передбачити, що довкола тематики Голодомору знову спалахнуть завзяті суперечки.

Опоненти концепції геноциду, користуючись необмеженим доступом до засобів масової інформації, й надалі вимагатимуть якихось нових неспростовуваних доказів - так, ніби висловленого досі недостатньо.

Самі ж оперуватимуть таким "козирним" аргументом, як те, що голод був не лише в Україні, люди вмирали і поза її межами. Цей аргумент насправді нічого не спростовує. Радше навпаки - показує розмах злочинів комуністичного режиму.

"Сталінські геноциди" - так назвав свою книгу відомий американський історик Норман Наймарк, науковий авторитет якого опирається на роботу в найвідоміших університетах США - Гарвардському та Стенфордському.

Очевидно, що будь-які звинувачення в упередженості чи заангажованості в українські політичні суперечки в цьому випадку є абсолютно недоречними.

Книга вийшла цього року у видавництві Прінстонського університету в серії "Права людини і злочини проти людства".

На сторінках свого дослідження професор Наймарк звинувачує Сталіна в кількох актах геноциду, серед них автор називає і Голодомор.

Аналізу конкретних випадків геноциду передує ґрунтовний розділ про походження цього терміну, його становлення у міжнародній правовій практиці. Для українських читачів, які в цілому знайомі з перипетіями сталінських репресій завдяки численним дослідженням, саме цей розділ може видатися чи не найцікавішим.

Як відомо, автором самого терміна "геноцид" був польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін. Про необхідність дати юридичне визначення масовому винищенню населення він замислився ще до початку Другої світової війни.

1933 року Лемкін пропонував запровадити відповідальність за злочини, спрямовані на знищення расових, релігійних чи соціальних спільнот, назвавши їх злочинами варварства чи вандалізму. Тобто вже до першого означення того, що згодом ввійшло в історію та юридичну практику як "геноцид", автор терміна зараховував і соціальну спільноту.

Сам термін геноцид уперше запроваджено в обіг у 1944 році в книзі Лемкіна "Нацистський режим в окупованій Європі", проте тут серед груп, знищення яких вважалося геноцидом, уже зникла соціальна спільнота.

На думку Наймарка, це сталося з політичних причин.

На момент написання книги Лемкін був співробітником Воєнного департаменту США - офіційного союзника СРСР. Будь-які намагання кинути тінь на "доброго дядька Джо" не віталися американським керівництвом, тому книга з формулюванням геноциду, яке можна було б застосувати проти радянського союзника, не могла з'явитися в цей час, тим паче за авторством офіційного чиновника.

1944 року Лемкін вважав за необхідне підкреслити передусім страждання єврейського народу, знищуваного нацистами, тому готовий був іти на поступки заради публікації тексту.

Після війни Рафаель Лемкін продовжував настирливо лобіювати запровадження терміна "геноцид" і підписання міжнародної конвенції, яка засуджувала б цей злочин.

Норман Наймарк підкреслює, що у чернетках майбутньої резолюції, яка активно обговорювалася протягом 1946-1948 років, геноцидом називали знищення не тільки релігійних та національних груп, але й соціальних та політичних.

Проте в остаточній редакції "Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього", прийнятій у грудні 1948 року, згадка про дві останні групи знову зникла. І знову з політичних мотивів: цього разу Радянський Союз підтримали цілий ряд держав (Аргентина, Іран, Південна Африка та інші), які побоювалися, що прийняття широкої концепції геноциду може бути використано проти них внутрішньою опозицією.

Сам Лемкін і надалі наполягав на ширшому розумінні поняття "геноцид", і в одній зі своїх робіт у 1953 році український Голодомор трактував класичним прикладом радянського геноциду.

З цією думкою цілком згоджується і Норман Наймарк, який додає, що дуже чітке розмежування категорій жертв злочину є непростою справою. В історії часто зустрічаються випадки, коли соціальні та національні категорії, що піддавалися знищенню, накладалися.

Український Голодомор, на думку Наймарка, є класичним прикладом цього. "Українське селянство, - пише він, - було під подвійною підозрою: як селяни - контрреволюційний і безнадійно відсталий для більшовиків клас, і як українці, чий націоналізмом дратував Сталіна".

"Вождь народів" не ставив собі за мету знищити всіх українців, але чітко планував "денаціоналізувати" їх, перетворити в безликий радянський народ.

Кремлівське керівництво було переконане, що українське селянство є ворожою для нього групою, яка має бути знищена. "Цього було достатньо для радянського керівництва, - пише Наймарк, - цього має бути досить, аби зробити висновок, що український голод був геноцидом".

Американський історик наводить й інші приклади "сталінських геноцидів", яким присвячені окремі розділи книги - розкуркулення, переселення (депортації) націй (зокрема татар, чеченців, інгушів, народів Прибалтики), Великий терор.

Загалом, на думку Наймарка, широке розуміння геноциду допоможе краще зрозуміти це явище і в жодному випадку не зменшить історичної вартості терміна. Що ж стосується його юридичного використання, то де-факто маємо вже випадки саме такого широкого застосування у випадку колишньої Югославії (вбивства у Сребреніці).

Останній розділ книги присвячений зіставленню злочинів двох найбільших тиранів минулого століття - Гітлера і Сталіна.

І знову, очевидно не передбачаючи цього, американський вчений зачепив ще одну гарячу тему суспільних дискусій в Україні. Адже в нас дедалі частіше починає насаджуватися думка про неприпустимість чи навіть блюзнірство такого порівняння.

"Оскільки Радянському Союзу значною мірою завдячують у перемозі над нацизмом,­ - пише Наймарк, - він втратив двадцять сім мільйонів життів у боротьбі зі злом, яке принесло світові Освенцім і Бабин Яр, існує очевидне небажання розглядати злочини радянського режиму в тих самих категоріях, що й нацистського".

Проте таке порівняння і доречне, і необхідне для повного розуміння трагедій минулого століття, зокрема злочинів геноциду.

"Обидва диктатори, - підсумовує своє дослідження Норман Наймарк, - вбили великі кількості людей на європейському континенті. Обидва нищили людські життя в ім'я змінного бачення Утопії. Обидва нищили свої країни і суспільства, багато людей у власних країнах і за їх межами. Обидва, врешті, були винні в злочинах геноциду".

Володимир В’ЯТРОВИЧ, Український дослідницький інститут Гарвардського університету (США), для Історичної правди 

Мюнхенський договір 1938: зрада напередодні війни

Годинник на празькому головному вокзалі, пойменованого на честь Вудро Вілсона, показував третю годину дня. З щойно прибулого потягу на перон вийшов високий акуратно вдягнений чоловік поважного віку – колишній міністр торгівлі Великобританії, а нині просто лорд Уолтер Ранcімен. Надворі було третє серпня 1938 року. Лорд Ранcімен прибув в Прагу із непростим завданням – переконати президента Чехословаччини Едварда Бенеша віддати прикордонні області своєї країни німецькому Райху.

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza