Спецпроект

Прощавайте, пане Левку...

1 листопада пішов із життя великий подвижник національного духу, політв'язень, народний депутат І і ІІ скликань Левко Горохівський.

У підлітковому віці на Левка дуже вплинули розповіді батьків про національно-визвольну боротьбу, про злочини більшовиків у Західній Україні - зокрема, як діставали з річки Золота Липа тіла українців, закатованих у Бережанській тюрмі перед приходом німців у 1941 р.

У 17 років вирішив, що на території України буде розмовляти виключно українською мовою. Писав вірші, зокрема, на соціально-політичні теми, які пізніше були визнані КГБ антирадянськими.

Розповсюджував працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" та іншу літературу самвидаву, вів розмови про антиукраїнську політику окупаційної влади. 1969 р. був засуджений до 4 років позбавлення волі, які відбув у мордовських таборах.

У липні 1988 р. - ініціатор створення Української Гельсінської Спілки на Тернопіллі. Організатор перших мітингів, співзасновник Народного Руху України, "Меморіалу", Товариства української мови.

Левко Горохівський, 2008 рік

У 1988-89 організовував поїздки греко-католиків на голодування в Москву з вимогою леґалізації УГКЦ.  

У травні 1989 виготовив національні прапори - саме вони вперше з'явилися на вулицях Тернополя.

1990-го та 1994 рр. обирався народним депутатом України. Член опозиційної Народної Ради. В жовтні 90-го підтримав тижневим голодуванням студентську "революцію на граніті"

Голова Тернопільського земляцтва в Києві.

Був чуйним батьком і справжнім товаришем, небагатослівним, але дієвим патріотом.

Про час і місце відспівування та похорону повідомимо додатково.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".