Спецпроект

Прощавайте, пане Левку...

1 листопада пішов із життя великий подвижник національного духу, політв'язень, народний депутат І і ІІ скликань Левко Горохівський.

У підлітковому віці на Левка дуже вплинули розповіді батьків про національно-визвольну боротьбу, про злочини більшовиків у Західній Україні - зокрема, як діставали з річки Золота Липа тіла українців, закатованих у Бережанській тюрмі перед приходом німців у 1941 р.

У 17 років вирішив, що на території України буде розмовляти виключно українською мовою. Писав вірші, зокрема, на соціально-політичні теми, які пізніше були визнані КГБ антирадянськими.

Розповсюджував працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" та іншу літературу самвидаву, вів розмови про антиукраїнську політику окупаційної влади. 1969 р. був засуджений до 4 років позбавлення волі, які відбув у мордовських таборах.

У липні 1988 р. - ініціатор створення Української Гельсінської Спілки на Тернопіллі. Організатор перших мітингів, співзасновник Народного Руху України, "Меморіалу", Товариства української мови.

Левко Горохівський, 2008 рік

У 1988-89 організовував поїздки греко-католиків на голодування в Москву з вимогою леґалізації УГКЦ.  

У травні 1989 виготовив національні прапори - саме вони вперше з'явилися на вулицях Тернополя.

1990-го та 1994 рр. обирався народним депутатом України. Член опозиційної Народної Ради. В жовтні 90-го підтримав тижневим голодуванням студентську "революцію на граніті"

Голова Тернопільського земляцтва в Києві.

Був чуйним батьком і справжнім товаришем, небагатослівним, але дієвим патріотом.

Про час і місце відспівування та похорону повідомимо додатково.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?