Спецпроект

Майдан до Незалежності

2 жовтня виповнилося рівно двадцять років початку наймасовішої та найуспішнішої студентської акції протесту за незалежність і проти комунізму.

2 жовтня 1990 року в історії України розпочалася нова доба - "оксамитової революції" по-українськи. Почалася вона з виходу на столичну площу Жовтневої революції невеликої групи студентів - членів західноукраїнського "Студентського братства" та наддніпрянської Української студентської спілки.

Спочатку студенти називали свій наметовий табір, розбитий прямо на плитах площі Жовтневої революції, "територією, вільною від комунізму". Але в один із днів, вже не згадати, який саме, прозвучало - майдан Незалежності".

Отже, нині відоме світові родове поняття, яке позначає мирну демократичну революцію - родом звідти, з гранітного жовтня 90-го.

Чого ж хотіли ті голодуючі студенти?

Вимоги були не профспілковими, не стипендій і гуртожитків вимагала молодь, а відмови керівництва УРСР від підписання, нав'язуваного Горбачовим, нового Союзного договору, націоналізації майна Компартії та комсомолу, дострокових перевиборів Верховної Ради на багатопартійних засадах, повернення усіх військовослужбовців строкової служби, 18-19-річних призовників з України з численних тоді "гарячих точок", які вже палали південними кордонами імперії. Ну, і відставки прем'єра-ретрограда Віталія Масола. 

17 жовтня - після того як Верховна Рада відправила голову Ради Міністрів Масола у відставку і прийняв постанову, під яким поставили свої підписи по 5 представників більшості, опозиції і голодуючих студентів - акція була припинена.

І хоча невдовзі був прийнятий закон, що забороняє відправку призовників за межі республіки, і українські хлопці перестали гинути на Кавказі і в Середній Азії, інші пункти постанови виконані, по суті, не були.

Тільки проголошення незалежності в серпні 1991 р. реалізувало основні вимоги студентів.

Фотохроніку студентської революції 1990 року дивіться у розділі "Артефакти"

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.