Спецпроект

Якби не втручання ЗМІ, музей УНР міг би тихо вмерти

Музей УНР у Києві міг би "тихенько померти", якби преса не привернула до цього увагу. Про це в інтерв'ю УНІАН повідомив директор Фонду імені Ольжича, один з ініціаторів створення цього музею Сергій Кот.

За словами історика Сергія Кота, коли було прийнято рішення створити музей під егідою УІНП, то між Інститутом національної пам'яті (його складовою частиною і є музей УНР) і Будинком вчителя була укладена угода про оренду.

"Символічні гроші, але головне - правова підстава там перебувати, - розповідає пан Кот. - Але інститут ліквідували. Тож з нового року не подовжений договір оренди і виникає правова колізія, бо формально музей не може на цій території без додаткових рішень продовжувати свою діяльність".

Вийшло так, що коли готувався указ президента, не були до кінця опрацьовані всі нюанси, пов'язані з діяльністю УІНП і його структурами, зокрема й Музеєм УНР у Будинку вчителя.

"Я глибоко переконаний, якби зараз не була привернута увага громадськості до цієї проблеми, то цілком можливо, що музей не згадувався б і у подальших рішеннях щодо статусу структури новоствореного Інституту національної пам'яті. - сказав Кот. - А далі неясний був би і статус самого цього музею: кому він належить, хто має фінансувати, займатися питаннями оренди? Це матеріальні питання.

Але ніхто не думав, що буде з музеєм, і він міг би тихо померти, якби не втручання ЗМІ. Я вважаю, що преса виконала свій суспільний обов'язок, коли привернула увагу до цієї проблеми. Ми маємо надію, що ця проблема буде позитивно вирішена".

Сергій Кот також наголосив, що ліквідація цього музею у 20-ту річницю незалежності України, була б "великою політичною помилкою і нанесенням іміджу держави непоправної шкоди".

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін