Спецпроект

Рухівці презентували документ про те, як МДБ перевдягалося в УПА

Сьогодні у Львові вперше було презентовано книгу "Окупанти без маски", що є унікальним документом з архівів КГБ.

Книгу презентували член Політради Народного Руху України Богдан Горинь, голова Львівської крайової організації НРУ Андрій Корнат та голова НРУ Борис Тарасюк, повідомляє "Львівський портал".

Добірка містить численні факти, які показують брехню та підступність каральної системи СРСР у боротьбі з українським національно-визвольним підпіллям.

"Книга містить найстрахітливіші документи, які залишили нам КДБ - від 1918 року. Опубліковані документи є різні, ми такого ще не мали. Цей документ дає уявлення про те, як чинилися злочини свідомо, як вони планувалися, як вони реалізовувалися не дивлячись на жодні міжнародні норми", - розповів під час презентації Богдан Горинь.

За його словами, у книзі також оприлюднено досі не відомий загалу документ, що мав гриф "особливо секретно". Це доповідна записка Міністерства державної безпеки УРСР (92 сторінки машинопису), датована 25 вересня 1949 року і спущена з Києва до Львова (начальнику управління МДБ у Львівській області Майструку) для реалізації.

Насправді це була детальна інструкція як діяти, органам державної безпеки в західних областях УРСР на виконання наказу МДБ СРСР № 00207 від 22 квітня 1947 року про ліквідацію українського національно-визвольного підпілля.

У ній пропонується використовувати спеціальні агентурно-бойові групи МДБ, які, видаючи себе за органи служби безпеки ОУН, здійснювали б провокації. У публікованому документі цей метод називається "одним з ефективних засобів боротьби" з українським національно-визвольним підпіллям".

Богдан Горинь також повідомив, що добірка вийшла незначним накладом через брак коштів, однак він сподівається, що ці викривальні документі дійдуть до усієї громадськості.

Скан однієї зі сторінок книги

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?