Спецпроект

На Волині вшанували Скоропадського і Нахічеванського

У місті Рожище на Волині відкрили меморіальну дошку з нагоди 95-ї річниці Брусилівського прориву.

Урочистості відбулися за участю Надзвичайного і повноважного посла Азербайджану в Україні Єйнулли Ядулли оглу Мадатлі та голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука, повідомляють "Волинські новини".

Меморіальна дошка відкрита на честь перебування у Рожищі національних героїв України та Азербайджану Павла Скоропадського і Гусейна Хана Нахічеванського, які в 1916 році служили як генерали в Російській імператорській армії.

Проект зреалізовано за благодійні кошти, акумульовані громадським фондом "Останній солдат".

Павло Скоропадський
(1873-1945) - український громадський, політичний діяч, військовик.

Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904-1905) та Першої світової воєн (1914-1918). Гетьман Української Держави (29 квітня - 14 грудня 1918).

Гусейн Хан Нахічеванський (1863-1919) - російський генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант.

Походив з можновладної ханської родини Нахічеванських Єреванської губернії. Командував елітними кавалерійськими частинами і був єдиним за всю історію генерал-ад'ютантом-мусульманином в Російській імператорській армії.

Кавалер 15 російських і 9 іноземних державних нагород, включаючи бойові ордени Святого Георгія 3-го і 4-го ступенів і Золоту зброю "За хоробрість". Імовірно, розстріляний більшовиками в січні 1919 року.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року