Спецпроект

Українські пошуковці готуються об'єднатися в національну асоціацію

18 червня в Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд пошукових організацій України.

Про це "Історичну Правду" повідомили організатори заходу.

На з'їзді були присутні представники пошукових організацій з 22 областей, які займаються пошуком і перепохованням загиблих воїнів Другої світової війни.

Голова оргкомітету з'їзду Ярослав Жилкін, говорячи про необхідність об'єднання пошуковців у Всеукраїнську організацію, підкреслив:

"Україна - єдина серед учасників Другої Світової війни не має профільного законодавства щодо увічнення пам'яті загиблих воїнів. Тому коли ми у якійсь області знаходимо останки і звертаємося до місцевої влади з питання їх перепоховання, то там просто не знають, що з ними робити. Немає закону - отже, немає державної програми, немає відпрацьованої процедури".

На думку Жилкіна, всеукраїнська організація пошуковців має лобіювати зміни до пошукового законодавства, направлені проти "чорних археологів": "Давайте говорити прямо - жодних "чорних археологів" у нас немає, а є мародери, які грабують могили. За це має бути введена кримінальна відповідальність. Можливо, це вдасться зробити, коли будуть вноситися зміни до Кримінального кодексу, ініційовані президентом".

Ще одне завдання всеукраїнського об'єднання - налагодження міжнародної співпраці. Керівник представництва Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями Ганс-Ульріх Шрадер, виступаючи на з'їзді, висловив надію, що зі створенням національної асоціації пошуковців це співробітництво стане більш плідним. 

"Коли бачиш, як плачуть родичі на могилі батька, який загинув у Другій світовій війні, і про якого вони не мали жодних відомостей, відчуваєш, що наша робота є правильною, - підкреслив Шрадер. - Ми робимо перепоховання не тільки німецьких солдат, а й представників різних держав. З мертвими не воюють. Пам'ятаймо про те, що війна закінчена лише тоді, коли поховано останнього солдата".

На завершення з'їзду делегати одноголосно прийняли меморандум, у якому закликають державні органи до плідної співпраці.

На думку учасників, обласні об'єднання пошуковців повинні тісно взаємодіяти з регіональними органами охорони історико-культурної спадщини, місцевими органами влади, ініціювати прийняття відповідних державних програм і брати найактивнішу участь у їх реалізації.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.