Спецпроект

У Сатанові почистили єврейське кладовище-музей (ФОТО)

З нагоди міжнародного фестивалю "Душа землі моєї", який відбувся в ці вихідні в селищі Сатанів Хмельницької області, місцеві школярі прибрали легендарний - але закинутий - єврейський цвинтар.

Про це повідомляє "Невідоме Поділля".

Стародавній сатанівський єврейський цвинтар називають у путівниках "музеєм під відкритим небом". Він знаменитий не лише своїм поважним віком (найдавніші пам'ятники тут датуються ще початком XVI ст.) але й високохудожнім оформленням кам'яних стел. Особливо красиві стели XVІІ-XVIII ст. - на цей час випадає пік розквіту різблярського мистецтва.

Сатанів - маленький Кам'янець-Подільський (ЕКСКУРСІЯ)

Зрозуміти тексти та символіку давніх барельєфів сьогодні просто нікому, як нікому й доглядати за цвинтарем - в селищі, що було колись "столицею" усіх євреїв Поділля представників біблейського народу не залишилося.

Український "суботник" на єврейському кладовищі

Навести лад на цвинтарі зголосилися учні місцевої школи. Вони почистили від моху та лишайників частину найкрасивіших пам'ятників, де через товсту "шкірку" наростів барельєфи стали майже непомітними.

Городоцька РДА відгукнулася на ініціативу, відрядивши до Сатанова місцевого історика та краєзнавця Ігоря Олійника, аби він розповів дітям про історію селища, сатанівької єврейської громади та про значення символіки, "зашифрованої" в декоративних барельєфах.

Приїхав і спеціаліст з охорони пам'яток - щоб роботи проводилися під фаховим наглядом.

 Стели на кладовищі у Сатанові красивіші за будь-який фільм у жанрі фентезі

"Ми хотіли, щоб діти ближче ознайомилися з культурою та звичаями єврейського народу, який віками жив поруч, - зазначив голова райдержадміністрації Володимир Вербановський. - Адже всі конфлікти починаються з незнання та нерозуміння сусіда. А з таких справ народжується толерантність та міжнаціональна злагода".

"Діти надзвичайно зацікавилися! - повідомив історик Ігор Олійник. - Вони постійно запитували: "А це що значить? А це?" Кликали, коли знаходили якийсь дуже цікавий барельєф...".

Православного "рабина" з Сатанова визнала влада

"Я раніше й не уявляла, що у нас є таке дивовижне місце, - здивувалася 14-річна Даринка Сідляр, - Подібне лише по телевізору бачила. А виявилося, що у нас під боком ще крутіше! Цікаво було дізнатися, що означають всі ці орнаменти та малюнки".

"Тут, як в кіно про лицарів, - поділився враженнями 13-річний Дмитро Сошик,  - леви, єдинороги, грифони... Дуже була цікава розповідь про нашого єврейського земляка, який загинув, обороняючи від татар міську браму... Коли відчищаєш шар моху, а із під нього визирають крила грифона - враження незабутнє".

 На одній із таких плит написано, що похований "загинув у битві з тугаримами в міській брамі"

Посадовці запевнили, що ініціатива школярів, які дали лад кільком десяткам стародавніх стел - це лише початок, а у перспективі тут проведуть "капітальне прибирання", встановлять на місце пам'ятники, що впали, а де знадобиться - реставрують.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року