Спецпроект

Борець з українцями не приїхав до Львова через "Історичну Правду"?

Сьогодні у Львові на Личаківському цвинтарі перепоховали архієпископа Теодоровича, який перед війною очолював галицьких християн вірменського обряду.

Перепоховання відбулося на "цвинтарі орлят" (поляків, які загинули у боях з військами ЗУНР у 1918-19 роках), повідомляє "Вголос".

Участь у заході взяли архієпископ Варшави Казимеж Нич, католицький архієпископ Львова Мечислав Мокшицький, заступник міського голови Львова Василь Косів та інші.

Анонсований краківський священик і антиукраїнський публіцист Тадеуш Ісакович-Залєський не приїхав.

Як повідомила сьогодні "Жеч Посполита", Ісакович-Залєський вирішив залишитися в Польщі після публікації новини про його приїзд на "Історичній Правді".

"Особливого жалю за тим, що ксьондз не приїхав, не відчуваю, - цитує "Жеч Посполіта" секретаря Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва (державний орган при міністерстві культури Польщі) Анджея Кунерта. - Хоч Ісакович-Залєський і доклався до реалізації цієї урочистої події, але безпідставно закидав, нібито ми приховуємо інформацію про поховання".

Представники української влади побоювалися, що поляки влаштують політичну демонстрацію під час заходу, тож Рада охорони пам'яті попросила, щоб поховання мало винятково релігійний характер, а на кладовищі не виступали з промовами.

Нагадаємо, що намагання перепоховати архієпископа Теодоровича на "цвинтарі орлят" тривають вже кілька років. Похованого у 1938 році на Личакові лідера львівських вірмен таємно ексгумували на початку 1970-их років його вихованці, перенісши останки до іншого склепу на комунальному цвинтарі Львова.

Через спротив українських націоналістів переговори з львівською владою щодо перепоховання тривали роками. Зрештою вона все ж дала свою згоду.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.