Спецпроект

В Ірпені досліджуватимуть пам'ятник загиблим - щоб уберегти від забудови

Пошуковці проведуть розвідку навколо пам'ятника загиблим воїнам в Ірпені - це необхідно для того, аби визнати територію навколо монументу об'єктом історико-культурної спадщини та захистити від можливої забудови в майбутньому.

Про це "Історичну Правду" повідомили у всеукраїнській громадській організації (ВГО) пошуковців "Союз "Народна Пам'ять". 

"Ми зібрали свідчення очевидців, які підтвердили, що восени 1943 року на цій ділянці лісопосадки проходили бої, - повідомив голова правління ВГО Ярослав Жилкін. - Їхні розповіді, записані та завірені нотаріально, ми подамо до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, щоб отримати дозвіл на проведення на цьому місці розвідки".

Мешканка Ірпеня 85-річна Віра Григорівна П., якій у 1943-му було 17 років, розповіла: "Радянські солдати спочатку наступали, а коли у них скінчилися набої, відійшли до лісосмуги і там окопалися. Німці обійшли їх ззаду і розстріляли з автоматів. Наступного дня німці пішли, і місцеві мешканці почали звозити з околиць тіла загиблих саме на це місце", - пригадує Віра Григорівна.

За словами жінки, керував похованням місцевий житель на прізвище Курган. "Він викопав велику яму, а ще один сусід, Дмитро У., з підручних матеріалів збив великий ящик. Тіла убитих солдатів люди замотували у ганчір'я та вкладали рядами. Всього поховали понад 50 чоловік".

Син згаданого Дмитра У.,  Георгій Дмитрович, на той час був 4-річним хлопчиком, але, за його словами, добре пам'ятає ті дні.

"Пригадую, як до нашого дому пришли радянські солдати з боку с. Мостище. Попросили поїсти, моя мати нагодувала їх. Потім раптово стало чути постріли з боку лісопосадки, що знаходилася за вул. Радянською. Наші солдати почали стріляти у відповідь. Бій тривав десь дві години, а коли набої закінчилися, вони відійшли до лісопосадок по вул. Героїв і там окопалися".

Далі Георгій Дмитрович пригадує те саме, що й інші очевидці подій - німці обійшли наших солдатів з тилу і всіх розстріляли. Місцеві мешканці звезли трупи з околиць та поховали у братській могилі. "Батько казав, що всього поховали близько 50 чоловік", - розповів Георгій У.

Ще один свідок тих подій - Віктор Станіславович С., 1938 р. н., восени 1943 р. теж був дитиною, проте багато що пам'ятає:

"Одного дня ми почули перестрілку з боку теперішніх вул. Радянської та Героїв. Бій тривав 1-2 години. Наступного ранку до нас прийшов розвідник у формі моряка. Запитав, чи є у місті німці, мати сказала, що вони пішли. Потім повз наше подвір'я проскакала кіннота та пройшли зв'язківці".

Того ж дня, за спогадами Віктора Станіславовича, місцеві мешканці почали збиратися на розі теперішніх вул. Героїв та Рибака, більшість із них були жінки. "Викопали велику яму та звезли з навколишніх місць тіла загиблих. Я бачив, як їх ховали, обмотаними у чорну тканину, вкладаючи рядами у братську могилу".

Пошуковці припускають, що 57 чоловік, похованих у братській могилі - це далеко не всі загиблі на цьому місці.

Як повідомив керівник громадського комітету захисту Ірпеня Лаврентій Кухалейшвілі, минулого тижня мешканці міста провели суботник та прибрали територію навколо пам'ятника - належним чином підготувавши її до проведення розвідки пошуковцями.

А тим часом, аби запобігти подальiим інцидентам між потенційними забудовниками та мешканцями міста, територію навколо меморіалу цілодобово патрулюють наряди міського відділу міліції.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.