НІКІТА МІХАЛКОВ ПОВІСИВ СТОЛИПІНА НА ОФІСІ НАРОДНОГО РУХУ (фото)

Група людей, яка складалась із 30-40 чоловік, встановила дошку на честь голови Ради міністрів Російської імперії Петра Столипіна на будинку за адресою: м. Київ, вул. Гончара, 33, де з 1999 року розміщується центральний офіс партії "Народний Рух України".

Про це повідомила Gazeta.ua з посиланням на заступника голови НРУ Романа Сушка.

"У цьому будинку 18 вересня 1911 року помер голова Ради міністрів, міністр внутрішніх справ Росії Петро Аркадійович Столипін", - написано на дошці.

Біля дошки лежать вінки: один - від "Россотрудничества" (Федерального агентства у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці), а другий - від "Фонду изучения наследия Столыпина".

Міхалков в темних окулярах біля офісу рухівців

За словами Сушка, дошка на вигляд зроблена із пофарбованого під бронзу гіпсу. Її охороняють двоє представників правоохоронних органів.

"Як можна ставити пам'ятний знак цій людині, коли він запровадив так звані "столыпинские галстуки" - змушував людей вішати прямо на телефонних стовпах!" - обурився рухівець.

Він уточнив, що на дошці не зазначено те, що вона охороняється законом.

"Я думаю, що це було зроблено без дозволу. Крім того, мені здається, що це задумана провокація. У будинку міститься офіс Народного Руху. Раптом рухівці візьмуть молоток і будуть бити", - зауважив Сушко.

А це пам'ятник убивці Столипіна терористу Богрову. Його встановили біля Оперного театру (місці замаху на прем'єра) ті ж люди, які смажили сосиски на Вічному вогні. Фото: gazeta.ua

Політик додав, що мав розмову з міліціонерами, які охороняють встановлений об'єкт: "Хлопці сказали, що вони працівники Шевченківського райвідділу міліції - їм дали вказівку охороняти цю вивіску і вінки щонайменше три доби".

За його словами, представники Народного Руху України офіційно звернулись із запитом до Міністерства культури, відвезли листи до Київської міської державної адміністрації, газбудконтори та управління, в якої Рух орендує приміщення.

"Слід терміново через міську раду дізнатись, чи вона давала якийсь дозвіл на встановлення дошки", - підсумував Сушко.

Кілька днів тому прем'єр-міністр України Микола Азаров і міністр освіти Дмитро Табачник вшанували пам'ять Столипіна, назвавши його "великим реформатором".

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року