Спецпроект

ПРАВОСЛАВНІ СВІТУ ЗАКЛИКАЛИ РПЦ НЕ ЧІПАТИ УКРАЇНУ

Патріархи чотирьох найстарших церков світу і предстоятель Автокефальної церкви Кіпру закликали Російську православну церкву дотримуватися своєї канонічної території.

Про це повідомляє Релігійно-інформаційна служба України з посиланням на Християнський портал КІРІОС.

В повідомленні йдеться, що "через події, які недавно мали місце в Православній церкві", Собор наголосив на необхідності для всіх православних церков поважати і суворо дотримуватися географічних кордонів своїх юрисдикцій "в тому вигляді, як вони визначені священними канонами та Томосами про заснування цих церков".

Оглядачі КІРІОСа вважають, що "цими словами пентархія (п'ять найстаріших християнських церков світу - ІП) натякнула на невизнання канонічного статусу Української православної церкви Московського патріархату як "невід`ємної частини" Московського патріархату, оскільки в Томосі (указі патріарха - ІП) про автокефалію Православної церкви в Польщі, виданому в 1924 р., Константинопольський патріархат констатував, що ніколи законним чином не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією.

Стосовно ж всієї Московської патріархії та її канонічних кордонів Константинопольський Собор дотримується Томосу 1589 р., згідно з яким територія нинішньої Україна не входить до складу Московського патріархату.

При цьому КІРІОС згадує коментар УПЦ Київського патріархату, який говорить, що пентархія - це спосіб Константинопольського патріархату дати зрозуміти РПЦ, "хто в домі господар".

ДОВІДКА ІП: Як українське православ'я перейшло від Константинополя до Москви

У 1667 році Польща й Росія ділять Україну по Дніпру, причому Київ із осідком православного митрополита теж відходить до Росії.  

Починаючи з митрополита Діонісія Балабана, який підтримав боротьбу за незалежність Івана Виговського, київські владики мешкають у тодішній державній столиці - Чигирині. Москва цих митрополитів не визнає, тому в Києві функції митрополита виконує "в. о." - місцеблюститель митрополичого престолу.  

1684 року на Лівобережжя з Волині емігрує, рятуючись від поляків, Луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський. Рюрикович, мученик за віру, та ще й сват тодішнього лівобережного гетьмана Івана Самойловича - коментуючи блискучий набір характеристик, місцеблюститель Лазар Баранович іронічно зауважив: "його хіба митрополитом Київським зробити, бо іншого йому місця немає".

Так і сталося. Наступного року гетьман Самойлович скликає собор, на який не з'являється майже все вище духовенство. Осередком опозиції цьому соборові стала Печерська лавра (адже санкції Вселенського Патріарха на вибори Гедеона Четвертинського митрополитом не було).  

Однак Гедеон, за якого на соборі проголосували віддані Самойловичу люди, їде на висвячення не в Константинополь, а до Москви. У листопаді 1685 року Московський патріарх Йоаким висвячує Гедеона на київський престол, взявши присягу "під послушанням у Константинопольського патріархату не бути і з-під його пастирства, за віддаленістю путі, відстати".

У той час проти Туреччини почав складатися християнський військовий блок (Польща, Австрія, Венеція) - й офіційний Стамбул дуже боявся війни. Московський дяк Нікіта Алєксєєв пообіцяв візирю не приєднуватися до війни проти ісламу, після чого турецька влада змусила Вселенського Патріарха Діонісія IV передати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями.

У травні 1686 року Патріарх Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла 200 золотих червінців і 120 соболів. Через рік обурені грецькі єпископи позбавили Діонісія патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не змогли повернути.

З того часу в Фанарі (патріаршій резиденції у Константинополі - ІП) не втомлюються говорити, що руські єпархії, які станом на 1589 рік входили до Київської митрополії - юрисдикція Вселенського патріархату.

Яскравий приклад - автокефалія Польської православної церкви. Після Першої світової війни православні ієрархи (переважно західні українці й білоруси) звернулися до Константинополя з проханням про автокефалію.  

13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх визнав автокефалію Польської православної церкви, аргументуючи у своїй грамоті, що приєднання Київської митрополії до Московського патріархату в 1686 році відбулося не за приписом канонічних правил, а тому Патріарх Константинопольський не визнає владу Московського патріархату на території стародавньої Київської митрополії (в тому числі в сучасних межах України та Польщі).  

У 1948 році під тиском Московського патріархату та комуністичного уряду ПАПЦ "відмовилася" від ситуації 1924 року, натомість отримавши автокефалію від РПЦ, але цей акт не визнаний Константинополем.

Підготували: Павло Солодько і Юрій Мицик

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін