Вулицю Малиновського на Оболоні перейменують в Архипенка

Комісія з питань найменувань та пам'ятних знаків виконавчого органу Київради підтримала пропозицію перейменувати вулицю маршала Малиновського в Оболонському районі міста Києва на вулицю Олександра Архипенка.

Про це повідомив член комісії, депутат Київради Олександр Бригинець.

"Олександр Архипенко - одна з ключових постатей в українській культурі ХХ ст. і велика ганьба, що до цього часу на його честь не названо в Києві вулицю. Звичайно, більш правильно було б назвати на його честь вулицю Толстого, на якій він виріс, але для того, щоб уникнути напруги в суспільстві і не ображати політиків-русофілів, на його честь буде названо вулицю, яка не існувала за його життя - вулицю радянського воєначальника маршала Малиновського, який ніколи не воював і не служив у Києві", - зазначив Бригинець.

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні будуть перейменована на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька. Вулиці досі не перейменовані.

У травні 2011 року на вулиці Малиновського відкрили пам'ятник киянам, які служили офіцерами в Армії УНР.

Олександр Архипенко - український скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об′єднання Митців Українців Америки. Народився в Києві 11 червня 1887р. У 1902-1905 роках навчався в Київському художньому училищі.

Олександр Архипенко. "Жінка, яка розчісується" (1914). Єрусалимський музей (Ізраїль)

У 1920-1930-х рр. брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам′ятниками Т. Шевченку, І. Франку, кн. Володимиру Святославичу для парку в м. Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

Родіон Малиновський - український радянський полководець. Народився в Одесі, воював у Першій світовій у складі Російської імператорської армії та Французького іноземного легіону, мав численні нагороди. У 1919 вступив до лав Червоної армії. Брав участь у громадянській війні в Іспанії як військовий радник.

Під час Другої світової - командир армії під Сталінградом, потім командуючий Третім і Другим Українськими фронтами. Звільняв від нацистів південь України, Молдавію, Румунію, Угорщину, Австрію. Маршал СРСР, двічі Герой Радянського Союзу. Розгромив японську армію на Далекому Сході.

Міністр оборони СРСР (1957-67) - залишався на цій посаді найдовше з усіх міністрів оборони.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…