Вийшла друком книга листів і документів Бульби-Боровця

На Рівненщині презентували книгу доктора історичних наук Володимира Сергійчука "Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи".

Про це повідомляє громадянська ініціатива "Поліська Січ".

Документи з архівів колишнього КДБ, бібліотек Нью-Йорка, архіву українських емігрантів у Міннесотському університеті, канадського Національного архіву в Оттаві, Української академії наук у Вінніпезі, приватних архівів із листами командира УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця упорядник Володимир Сергійчук збирав упродовж десятка років.

Книга містить протоколи допитів НКВС, агентурні донесення, інформаційні листи, інструкції з організації повстанського підпілля, листівки і накази, підписані отаманом "Поліської Січі", а також повідомлення радянських партизанів, польських і німецьких спецслужб, спогади німецьких дипломатів та радянських офіцерів, котрі вели переговори з отаманом.

Вражає зміст відкритого листа Тараса Бульби-Боровця до членів Проводу ОУН під проводом Степана Бандери із закликом створити Українську народну революційну раду і припинити криваву міжусобицю.

 

Конфлікти в ОУН та їхній вплив на Рух Опору

"За що Ви боретеся? За Україну чи ОУН? За українську державу чи за диктатуру в тій державі? За український народ чи тільки за свою партію?" – питає Боровець Бандеру.

За словами Володимира Сергійчука, оприлюднені в книзі документи свідчать, що рада "Поліської Січі" категорично відмовилась брати участь у розстрілах євреїв. Історик передивився документи Житомирського, Рівненського, Волинського і Тернопільського архівів. Радянські документи 1944 року чітко зафіксували прізвища нацистів – винуватців розстрілів. І – жодного українського прізвища.

Автор чітко розмежовує зрадників, котрі могли служити в німецькій поліції та брати участь у каральних акціях, і власне повстанців, які корилися наказу командира, а тому не були причетними до нацистських розправ.

На Житомирщині відзначили 70-річчя УПА "Поліська Січ" (ФОТО)

Книга розкриває погляди Бульби-Боровця на "польське питання", з чого випливає: командир "Поліської Січі" був супротивником будь-яких розправ із мирним населенням, незалежно від національності, і закликав до такого ставлення.

 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?