11 з 15 православних ієрархів Болгарії були агентами спецслужб

Більшість членів синоду Болгарської православної церкви працювали на службу безпеки соціалістичної Болгарії. Дехто з них був штатним працівником зовнішньої розвідки, інші підпорядковувалися відділу, який боровся з "ідеологічними диверсіями".

Про це повідомляє "Ґазета виборча" з посиланням на звіт болгарської парламентської комісії, яка досліджує архіви спецслужб.

11 з 15 імен вищих ієрархів БПЦ співпрацювали з комуністичними спецслужбами. Більшість із них були завербовані у 1970-их і на початку 1980-их.

Не мають власного досьє в архівах соціалістичної служби держбезпеки тільки четверо священиків: 97-річний патріарх БПЦ Максим, Ловчанський митрополит Гавриїл, Пловдивський митрополит Миколай і Доростольський митрополит Амвросій.

Всі інші митрополити, поміж них і митрополит США, Канади й Австралії Йосиф, мають в архівах теки як співробітники спецслужб.

Пам'ятник Третьому Українському фронту в Софії розмалювали під комікси (ФОТО)

Митрополит Західної і Центральної Європи Симеон був штатним працівником 1-го відділу СБ соціалістичної Болгарії (зовнішня розвідка). Ще три митрополити, в тому числі й американський Йосиф, співпрацювали з цим відділом.

Решта ієрархів з оприлюдненого списку підпорядковувалися 6-му відділу СБ, який займався "боротьбою з ідеологічними диверсіями". Дехто зі священників раніше протестував проти того, щоб Болгарська православна церква підлягала люстрації.

За даними комісії, секретними агентами були також муфтій болгарських мусульман і 5 із 29 членів Вищої мусульманської ради. На СБ також працював ординарій Католицької дієцезії Софії та Пловдиву.

Хоча люстраційні заходи не стосуються представників церкови, з ініціативою релігійної люстрації виступили у 2011 році молоді священники Пловдивської єпархії на чолі з 42-річним митрополитом Миколаєм - наймолодшим членом синоду.

Люстрація в Україні зачепила б найвпливовіших людей

Нагадаємо, у липні 2011 року польські ЗМІ оприлюднили список дипломатів, які співпрацювали зі спецслужбами соціалістичної Польщі.

У червні 2011 року Грузія прийняла закон про проведення люстрації, який передбачає встановлення посадових обмежень для працівників спецслужб і партійних та комсомольських очільників.

У травні 2011 року Литва почала оприлюднювати прізвища людей, які співпрацювали з КГБ у радянські часи.

У березні 2011 року голова Українського інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко заявив в інтерв'ю "Історичній Правді", що завдання провести люстрацію не ставилося перед керівництвом УІНП ані президентом Ющенком, ані нинішньою владою.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.